Місце та роль людини в ринковій економіці
ВСТУП
У роботі висвітлюються гострі проблеми визначення нової ролі люди¬ни в економіці, значення для сучасного етапу розвитку економічної науки нових знань про людину. Пропонується орієнтація викладання в освітніх зак¬ладах економічної теорії, яка б врахо¬вувала сучасні тенденції економічної психології, поведінкової і експеримен¬тальної економіки. Адже поведінкова економіка — галузь економічної науки, що вивчає поведінкові аспекти прий¬няття економічних рішень , найважливішо¬го етапу управління економічними процесами. Йдеться також про від¬ставання України у вирішенні проблем людського розвитку, вносяться пропо¬зиції щодо можливих шляхів вдоскона¬лення соціальної політики держави.
Людина є вищим, споконвічним об'єктом дослідження. Ще Гете зазначав, щоб людину зрозуміти, щоб вибратися з лабіринту її побудови, необхідні загальні знання органічної природи. Навіть людську постать не можна зрозуміти шляхом простого споглядання її поверхні, потрібно знайти її внутрішню побудову, роз¬няти її частини, звернути увагу на те, як вони пов'язані між собою, піз¬нати їхні розходження, ознайомиться з їх функціями і рефлексами, запам'ятати в собі таємне, те, на чому спочиває все інше, — словом, основу явища. Тільки тоді можна дійсно побачити і відтворити те, що живими хвилями рухається перед нашими очима як прекрасне непо¬дільне ціле .
Людина завжди була об'єктом дослідження економічної науки. Але основні напрями цього дослідження не виходили за рамки формально-аксіоматичних моделей і були слабко пов'язані з реальною економіч¬ною поведінкою. Економічні науки не формували методи і доктрини, в основі яких була б модель homo oeconomicus, - модель персональної економічної людини. Особливо відставала в цьому відношенні еконо¬мічна теорія в колишньому СРСР. В той час, коли світова наука повним ходом вже досліджувала проблеми реальної економічної поведінки лю¬дини, в середині 70-х років минулого сторіччя у нас не було в галузі по¬літекономії жодної дисертації з цієї пробле¬матики.
А між тим, вся подальша реальність підтверджує, що її не можна вмістити у традиційні канонічні схеми, якими б аналітично зручними вони не були. Тому ціллю цієї роботи є зосередження уваги на вкрай актуаль¬ній проблемі — розвитку економічної теорії, впровадженні її нових роз¬робок у практику вдосконалення освіти, формування пріоритетності державної політики в Україні щодо необхідності суттєвого підвищення рівня інвестиційних вкладень у людський капітал.
Ще у 1950-ті роки амери¬канський економіст і психолог Г. Саймон переконливо показав, що ре¬альні люди, які приймають рішення, поводяться зовсім інакше, ніж це описано в підручниках з економіки. Обмеженість когнітивних здібнос¬тей не дозволяє реальним людям на практиці знаходити рішення, оп¬тимальні з теоретичної точки зору. Це означає, що концепції, прийняті в стандартних моделях, повинні поступитися місцем іншим концеп¬ціям, більш коректним з дескриптивної (описової) точки зору. Роботи Г. Саймона, відзначені у 1978 р. Нобелівською премією «за піонерні до¬слідження процесів прийняття рішень в економічних організаціях», то¬ді ще не могли увійти в науковий арсенал, сприймалися більшістю еко¬номістів як побічна і малозначима галузь науки.
Однак за останні двадцять років предмет і метод економіки зміни¬лися якщо не радикально, то дуже істотно. В університетські програми міцно увійшли такі основні емпіричні феномени, як парадокси чи «ефект оформлення» М. Алле в теорії індивідуального поводження в умовах ризику. У жовтні 2002 р. Нобелівський комітет присудив свою меморіальну премію у галузі економіки ще двом видатним вче¬ним: Д. Канеману з Принстонського (США) і Ієрусалимського (Ізра¬їль) університетів «за інтеграцію результатів психологічних досліджень в економічну науку, насамперед в області суджень і прийняття рішень в умовах невизначеності» і В. Смиту з університету Дж. Мейсона (США) — «за утвердження лабораторних експериментів як інструменту емпіричного аналізу в економіці, зокрема, при дослідженні альтернативних ринкових механізмів»Це присудження є унікальним ще й тому, що вперше за всі тридцять чотири роки існування цієї премії, вищу наукову премію у галузі еконо¬мічних наук одержав не економіст, а представник іншої наукової дис¬ципліни — психолог Д. Канеман. Не менш незвичним міг би сприйма¬тись і той факт, що разом з Д. Капеманом премію одержав економіст В. Смит — представник (а можна сказати, батько) експериментальної економіки — тієї галузі економічних досліджень, що ще двадцять років тому сприймалася, скоріше, як своєрідне хобі вузького кола економістів-новаторів, аніж як повноправна галузь науки. Номінація Д. Канемана і В. Смита є формальним визнанням того факту, що у рамках еконо¬мічної дисципліни склалися й оформилися такі самостійні галузі, як екс¬периментальна економіка, економічна психологія, поведінкова економіка. Важливим фактом є те, що Нобелівська премія 2002 р. в економіці, вручена представнику психологічної науки. Він підтверджує принциповий курс світового наукового співтовариства на інтеграцію дослідницьких програм різних наук про людину. По-друге, і це, мабуть, ще важливіше - саме визнання професійними економістами значимості психологічних характеристик індивідуальної поведінки. Воно ознаменувало і зафіксува¬ло істотні зрушення у підходах і проблематиці всієї економічної науки. По суті, даний факт означає визнання не тільки доцільності, а й необхід¬ності виходу за межі традиційних формально-теоретичних моделей, які, на жаль, слабко пов'язані з реальною людською поведінкою, хоча поклика¬ні ці моделі описувати. Номінація 2002 р. підкреслила також нову тен¬денцію, а саме те, що економічні науки вступають в епоху поступового перегляду сформованих методів і доктрин, що характер розвитку еконо¬мічних процесів вимагає починати аналіз з основи основ - моделі homo oeconomicus, — персональної економічної людини .