“Основа економічної системи суверенної держави”

Друга модель організації економіки була характерна для анти¬чних держав, зокрема для Стародавньої Греції й Риму, де прибли¬зно в 8-7 ст. до н.е., поруч із жорстким централізованим управлін¬ням працею рабів на рівні національної економіки поділ праці й зв'язки між господарствами складалися стихійно, через ринок і товарно-грошові відносини. Класичного розвитку ця модель організації економіки досягла в умовах капіталізму, господарська система якого, особливо на перших етапах, розвивалася не по лінії посилення централізму, адміністрування та створення вертикаль¬них структур управління, а швидше по лінії розвитку горизонта¬льних зв'язків між самостійними товаровиробниками. А це мож¬ливо лише при наявності економічної самостійності товаровиробників, основою якої стала приватна власність, і широ¬кого розвитку ринку, ринкових відносин.

Кожна з названих моделей має свої плюси та мінуси, які про¬являються певною мірою залежно від того, в яких умовах вони застосовуються, яку мету ставить перед собою суспільство та як послідовно вони втілюються в життя.

Але поступово, в міру того, як економіка ускладнювалася, ставала більш масштабною, проти¬стояння державних (централізованих) методів її регулювання й чисто ринкових (децентралізованих) ставало все гострішим, що суттєво відбивалося на темпах розвитку суспільного виробництва. І хоча ринковий механізм є могутньою рушійною силою розвитку економіки, державне її регулювання набуває все більшого значен¬ня. Причиною цього є те, що прогрес, який забезпечується суто ринковими методами, супроводжується гострими соціальними конфліктами, згладити які покликана сучасна держава, регулюючи економічні процеси.

Як же це протистояння двох протилежних методів господарю¬вання долається в сучасних умовах? Болісний і трагічний досвід капіталізму та соціалізму в нашому столітті пропонує вирішення цього питання у вигляді оптимальності взаємодії, де держава виступає як необхідний інструмент регулювання економіки, але остання (економіка) функціонує на основі товарно-грошових відносин. Історична необхідність оптимального поєднання цих двох методів організації та управління економікою в єдиному механізмі не тільки забезпечує високу ефективність господарювання, але й об'єктивно знімає протистояння різних соціально-економічних систем: капіталізму й соціалізму. Замість проголошення апологе¬тами старого капіталізму загальної' необхідності приватної власнос¬ті на засоби виробництва й повної свободи ринкових відносин, а ортодоксами-марксистами-необхідності якомога швидшого повного одержавлення, безгрошового продуктообміну маємо безперервне вдосконалення взаємодії різних форм власності, різних форм ведення господарства, розумний пошук конкретних найкращих рішень. У цьому, по суті, полягає магістральний шлях сучасного прогресу, причому не в одній якійсь країні, а всієї планетарної цивілізації.

У ринковій економіці роль суверенної держави урізноманітнюється.

Відтворення умов конкуренції зводиться до того, що сотні ти¬сяч підприємств, які виробляють величезну номенклатуру товарів і послуг, мають доповнюватися рухом грошей, цінних паперів, інфор¬мацією, знаннями, що можливо лише за умов дії відповідних юри¬дичних законів, нормативних документів, інструментів. Ще Адам Cміт зазначав, що «невидима рука ринку» функціонує лише тоді, коли добре видна «грізна рука закону».

Виходячи з цього держава створює юридично-інституціональні засади ринкової економіки:

• захист прав власника (cm. 41 Конституції України);

• антимонопольне законодавство (cm. 42 Конституції України);

• соціальний захист населення (cm. 46 Конституції України);

• захист покупців (cm. 42 Конституції України).

Відповідно до цих юридично-інституціональних засад держава видає закони, порушення яких може призвести до спотворення рин¬кового ціноутворення та дії законів ринку.

Як покупець продукції від імені держави виступає уряд, який закуповує зброю, поштові, транспортні послуги тощо.Як суб'єкт, що несе гротові ніп рати, держава виступає як агент для перерозподілу доходів. Такі витрати називаються трансферни¬ми, або передаточними, і є соціальним забезпеченням (велфером). Трансферні платежі нічого не додають до ВВП. Вони свідчать про роль, яку відіграє уряд як агент для перерозподілу доходів у суспіль¬стві на користь тих, хто потребує допомоги.