Міжнародно-правові акти по запобіганню забруднення моря

За своїм змістом положення таких договорів, які відносилися до забруднення, відбивали різні підходи до цієї проблеми. В більшості випадків у них в загальній формі говорилось про те, що країни угоди повинні були утримуватись від діяльності, яка призводить до забруднення вод. Тільки порівняно не чисельні договори встановлювали точні критерії для визначення допустимого рівня забруднення водостоків. В цьому відношенні найвідомішими прикладами є договір 1960 р. між Бельгією та Нідерландами стосовно каналів Тернезен та Гент, угода 1972 р. між США та Канадою про якість вод Великих Озер і укладені в 1976 р. Конвенції з питань захисту Рейну від забруднення хімічними речовинами та хлоридами.*

В разі випадків договірна практика дотримувалась принципу справедливого використання водних ресурсів. Стосовно забруднення цей принцип замінює політику справедливої участі у використанні вод, що може означати певну заборону їх забруднення (чи повну свободу прибережних держав здійснювати забруднення).Рядом угод передбачається заснування спільних органів для контролю за встановленим режимом. Проте, як правило, такі органи поділяються обмеженими правилами. Часто це стосується також і двосторонніх угод заснованих на довготерміновому співробітництві у відповідних районах.

Найскладніші проблеми міжнародного регулювання використання річок виникають тоді, коли справа стосується водостоків, які перетинають території двох чи більше держав чи утворюють кордон між двома чи більше державами.

Протиріччя між інтересами нижче розміщених та вище розміщених держав можуть породити іншу, абсолютно особливу проблему. Хоча нижче розміщена держава зацікавлена у заходах, які вживаються вище розміщеними державами стосовно зменшення забруднення, проте стосовно кінцевого потрапляння забруднювачів в море вона може дотримуватись іншої позиції. Схвалюючи зменшення забруднення із джерел, розташованих у верхній течії, нижче розміщена держава може вважати вигідним для себе скидання своїх власних відходів, що заборонено вище розміщеним державам. Такий тип дій може здатися досить спокусливим, оскільки боротьба із забрудненням у верхній течії як би створює “додаткові можливості” для викидів забруднюючих речовин з території нижчерозміщеної держави.

Можливість визнання такого роду “привілею” нижче розміщеної держави можна замінити, наприклад, в тексті Європейської конвенції по захисту прісних вод від забруднення. підготовленої в рамках Євросоюзу. Проектом, зокрема, передбачаються, що Сторони, які домовляються, вживають заходів стосовно усунення будь-якого існуючого забруднення вод, яке спричинює чи може спричинити суттєву шкоду чи збитки на території будь-якої іншої держави, яка домовляється (ст.2, п.1). За винятком випадків, коли забруднення може завдати шкоди територіальним водам (чи побережжю) іншої держави, це положення звільняє нижчерозміщену державу від будь-яких обов'язків вживати заходи по боротьбі із забрудненням з його території, якщо речовини-забруднювачі при цьому потрапляють безпосередньо до моря. Таким чином, це формування може призвести до крайньо нерівного положення нижчерозміщених та вищерозміщених держав, так як, по суть лише останні будуть нести тягар захисних заходів.

Термін “внутрішні води” в тому значенні, в якому він вживається тепер, означає частини моря. які розміщені в сторону берега від вихідної лінії, від якої відмірюється територіальне море. Це “морське” визначення відрізняється від загального поняття внутрішніх вод, які можуть складатися не лише із “внутрішніх” районів моря, але також із вод в межах сухопутної територіальної держави (річки, озера і т.д.).

Згідно Конвенції ООН, виняткова економічна зона представляє собою регіон, який прилягає до територіального моря. Хоча в Конвенції ООН за це прямо не сказано, економічна зона не існує без наміру прибережної держави. Була висказана точка зору, згідно якої, якщо навіть держава не оголошує виняткову економічну зону, їй треба дозволити здійснювати передбачену Конвенцію ООН юрисдикцію по боротьбі із забрудненням в районі, який міг би охоплюватись такою зоною.*

Основні положення про виняткову економічну зону, які містяться в ст.56, п.1 передбачають, що:

прибережна держава у винятковій економічній зоні має:

а) суверенні права з метою розвідки, розробки та збереження природних ресурсів, як живих, так і неживих, в водах, які покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою керування цими ресурсами і по відношенню до інших видів діяльності по економічній розвідці;