Підхід до природи з точку зору нетрадиційних поглядів

“Я” знає, що воно реальне, що воно має основу у вищій реальності, яка лежить в основі всього Всесвіту. Знаючи це, наше “я” знає, що воно не може бути знищене чи пошкоджене; що йому не загрожує смерть, що воно безсметрне.

І в цій впевненості, і в цій свідомості приховується світ, сила. Коли це розкривається людині, сумнів, страх, незадоволення спадає з неї, і вона вірить в безстрашність, в ясність. Тільки тоді вона може з повним розумінням і знанням сказати: “Я є”.

Є ще одна стадія, яка стоїть вище згаданого ступеня, але її досягають тільки деякі представники людства. Згадки про неї приходять з усіх країн, часів і віків.

Вона була названа “космічною свідомістю”, і описується людьми, які нею володіють як усвідомлення єдності життя, як свідомість, що Всесвіт заповнений єдиним життям, як дійсне сприйняття і знання, що Всесвіт повний життя, руху і розуму, що не існує сліпої сили чи мертвої матерії і що все живе вібрує і є розумним. Все це відноситься од істинного Всесвіту, який складає суть і основу Всесвіту, енергії і мислення.

Весь Всесвіт вони сприймають як Розум.

Тільки дехто випробував цю форму свідомості, в хвилини “прояснення” (просвітлення), причому періоди ці продовжувались дуже невеликий час і зникали, залишаючи за собою тільки спогади. В момент “прояснення” люди, які його відчували, були у зіткненні з вселенським знанням і життям.

Відносно “космічної свідомості” можна сказати, що вона означає щось більще, ніж інтелектуальне перконання, віра чи розуміння фактів. В хвилини великого духовного підйому вони усвідомлювали себе в присутності Творця.

Є деякі центри в розумовій істоті людини, які можуть пролити світло на запитання про існування Творця і вищого розряду істот. Від цих центрів виходить та частина її “відчуття”, яку вона називає “релігійним інстинктом” або інтуіцією. Людина не приходить до свідомості “чогось потойбічного” шляхом свого інтелекту; свідомість - це є ніби промінь світла, який виходить від вищих центрів “я”. Вона зауважує ці промені світла, але не розуміє їх; починає робити складні богословські і релігійні побудови в пояснення їм. Але робота інтелекта ніколи не володіє “відчуттям”, яке властиве самій інтуіції.

Істинна релігія, незалежно від того, яким іменем вона називається, виходить від “серця” і не задовільняється інтелектуальними роз'ясненнями; звідси і неспокій; і спрага задоволення, яка охоплює людину, коли світло починає пробиватися.Вплив підсвідомого мислення.

Сила думки - це повністю реальна сила, і нею, як і всякою другою силою природи, можна користуватися надійним чином і застосовувати її в повсякденному житті.

Але дехто зловживає цим в егоїстичних цілях. Поражає неосвіченість, яка проявляється по відношенню до природи і наслідків неправильного користування силою думки, а такоє і те, на скільки поширені подібні зловживання нею з егоїстичною метою. На людей, які не усвідомлюють джерела сили в самих собі, можуть погано впливати інші, проявляючи розумову силу.

Але якщо людина усвідомила в самій собі “я”, яке складає єдину реальну її частину - неприступну міць сили; оплот проти будь-якого нападу, то цій людині не можуть нанести ніякої шкоди подібні взаємодії.

Люди, які усвідомлюють в собі своє “я”, можуть легким зусиллям волі оточити себе розумовою атмосферою, яка здібна відштовхувати хвилі думок, які надходять від мислення інших людей.

Це призначення свого “я” є науковий і єдино реальний спосіб самозахисту.

Ніщо не може пошкодити реальному в людині. І чим ближче вона підходить до реального, чим яскравіше усвідомлює це і чим ясніше розуміє, тим сильнішою стає. Якщо є відчуття, що обставини, або речі погано впливають, то потрібно сміливо відстоювати себе і відводити цей вплив. Якщо людина піднімається вище звичайного людського мислення, прагнучи до площини признання свого реального “я”, тоді вона звільняється від нижчих проявів закону; причини і наслідки займають місце у вищий площині причинності, де вона відіграє більш високу роль.