Податкова система

Податки і їх види. Податки — обов’язкові збори, які виплачують фізичні і юридичні особи державі і місцевим органам влади. Їх роль в регулюванні економіки зростає. Якщо в 1913 р. податки становили 11-13% національного доходу, то в 1937 р. — 20-26%. На початку 70-х років питома вага податків в національному доході становила в США — 24%, Франції — 29,6%, ФРН — 21%. По відношенню до ВНП загальна сума податків становила в 1989 р. в СРСР — 40,1%, Швеції — 50,6%, Данії — 49,6%, Норвегії 47,8%, Франції — 45,6%, Італії — 40,2%, Англії — 38,6%, ФРН — 38%, Фінляндії — 37,1%, Швейцарії — 32%, Іспанії — 28,6%, в США (1990 р.) — 30%.

Податки поділяються на прямі і непрямі. Прямі податки платники податків сплачують безпосередньо із своїх доходів. Прямі податки поділяються на реальні (податки на об’єкти власності: землю, будинки, промислові та торгівельні заклади, на грошовий капітал) і особисті (на власність і прибутки окремих осіб: прибутковий, з майна, з спадщини і дарінь і т. д.). Непрямі податки — платежі в бюджет, які включаються в ціни (тарифи) товарів, послуг і видів діяльності (акцизи, мито, податок на додану вартість, податок на продажі, фіскальні монополії — монополії держави на виробництво і реалізацію товару через встановлення монопольно високих цін і ін.).

Прямі податки прямо пов’язані з прибутками громадян, більше платить той, хто заможніший. Напрямі носять регресивний характер: за одиницю товару однаково платить і бідний, і заможний, але в заможного такий податок складає меншу частку його прибутків, ніж в бідного. Співвідношення між прямими і непрямими податками змінюється на користь перших. В США питома вага прямих податків становила до першої світової війни 11%, в повоєнний період — близько 70%, в Канаді відповідно 9 і 56, Австралії — 10 і 51, Великобританії — 48 і 60%.

Державні податки встановлюються і справляються центральними органами влади, місцеві — місцевими органами управління на відповідній території. Загальні податки знеосіблені і поступають в загальну касу, яка визначає подальший порядок їх використання. Спеціальні (цільові) податки використовуються суворо за призначенням. Так, засоби державного соціального страхування практично у всіх державах використовуються тільки на соціальне забезпечення (пенсії) і соціальне страхування (допомогу).

Акциз — вид непрямого податку, надбавка до ціни певного товару, яка оплачується кінцевим споживачем. Використовується для збільшення доходів бюджету і повернення соціальних витрат, які викликаються споживанням певних товарів (тютюну, алкогольних напоїв),негативним впливом їх виробництва і споживання на природу, а також для покриття витрат на будівництво і утримання доріг (у вигляді податку на придбання автомобіля, дозвіл на водіння автомобіля і т. д.), для захисту вітчизняного виробництва деяких товарів і ін. Закон України “Про акцизний збір” (18 грудня 1991 р.) визначив ставку акцизного збору в відсотках від відпускної ціни по горілці 87,5%, пиву — 25%, тютюних виробах — від 14 до 40%, легковим автомобілям — 25%, ювілірним виробам із золота — 35% і т. д.

Податок з обороту — частина чистого прибутку підприємства, безпосередньо перетворювана в доход держбюджету. Принципи справляння податку з обороту в СРСР були визначені в 1930 р.. В 1991 р. податок з обороту замінений акцизом. Податок з обороту справляється: у вигляді різниці між роздрібними і гуртовими цінами підприємства; по твердих ставках (в крб.) з одиниці об’єму продукції; у відсотках до обороту. В 1960 р. податок з обороту в доходах державного бюджету становив 46,5%, в 1977 р. він знизився до 30,1%. Основна маса податку з обороту реалізовувалась в цінах чотирьох торгових груп: вино-горілчаної продукції, тютюнових виробів, тканин і цукру. Для засобів виробництва він був встановлений на нафтопродукти, газ і частково електроенергію.Податок на додану вартість — вид непрямого податку, який сплачує кінцевий споживач, а також на різних стадіях виробництва і реалізації товарів. Додана вартість включає в себе амортизаційні відрахування, заробітну плату з нарахуваннями, деякі інші поточні затрати (в т. ч. проценти за кредит), а також прибуток. Додана вартість — різниця між виручкою підприємства від продажу своїх товарів і вартістю куплених матеріалів, які використані при їх виробництві. Припустимо, що фірма А за рахунок використання живої праці створює вартість в 30 од., фірма Б, купуючи товар фірми А за 30 од., додає вартість в 20 од. і продає свій товар фірмі В за 30+20=50 од. Фірма В додає обробкою вартість в 40 од. і продає товар кінцевому споживачеві за 50+40=90 од. При податку на додаткову вартість у 28%, фірма А повинна заплатити ПДВ 8,4 од., фірма Б — 5,6 од., фірма В — 11,2 од. Після введення податку на додану вартість фірма А буде продавати свій товар за 30+8 ,4=38,4 од., фірма Б — за 38,4+20+5,6=64 од., фірма В — за 64+40+11,2=115,2 од. Той же загальний податок в 8,4+5,6+11,2=25,2 од. можно було отримати за рахунок податку з обороту або з продажу, встановивши роздрібну ціну в 115,2 од. і податок з обороту (або акциз) в 25,2 од. При цьому змінюються місця надходження податку: при ПДВ податок буде поступати там, де виробляють товар ( по місцю розташування фірм А, Б, В), при податку з обороту — там, де товар продається.

Прибутковий податок — вид податку, котрим обкладається прибуток юридичної або фізичної особи, отриманий в результаті його діяльності або використання майна. Звичайно береться по прогресуючій системі з наростаючим розміром обкладання. В США від перших 50 тис. дол. прибутку корпорацій платять 15%, від слідуючих 25 тис. дол. – 25%, зверх 75 тис. дол. — 34%. На прибуток в межах 100-335 тис. дол. передбачений додатковий податок в розмірі 5%. Такі податки стимулюють перш за все розвиток малого бізнесу. Перша ставка податку на громадян після неоподаткованого мінімуму складає 15% і по мірі підвищення прибутку зростає до 33%. В ФРН розмір прибуткового податку коливається в межах від 22% до 53%. Прогресія податку починається, як правило, за межами середньої заробітної плати працюючого та рядового службовця.