Екологічний стан країни та його державне регулювання

За захворюваністю жителів трьох десятків найбільш забруднених промисловими викидами міст України Київ посідає перше місце. Через велику забрудненість території не можна вживати навіть лікарські рослини, бо в них підвищений вміст токсичних речовин. Дедалі більші площі вздовж доріг України мають вилучатись з сільськогосподарського використання через дуже велику забрудненість ґрунтів, що становитиме близько 3 млн га.

Нині в Україні виявлено багато сотень районів, ділянок і об’єктів, де у воді, повітрі й ґрунтах унаслідок аварій, випробувань, витікань значно перевищений ГДК нафтопродуктів — також дуже шкідливих речовин. Це райони аеродромів і їх нафтобаз (цивільних і військових), території всіх інших нафтобаз, нафтосховищ, нафтопереробних заводів, нафтових свердловин, автостоянок, автозаправок, окремі ділянки нафтопроводів. Деякі райони, де екологічна ситуація через забруднення нафтопродуктами стала критичною, вже відомі в усій Україні та за її межами — Лисичанський, Херсонський та інші нафтопереробні заводи, території військових аеродромів біля Білої Церкви та Узина, райони Борислава, Долини в Прикарпатті та Шебелинки на Полтавщині; в цих місцях нафтою пропахло не лише повітря, вона нагромаджується в колодязях, ярах, підземних водах, льохах. Вона не тільки отруює, а вже стала вогненебезпечною.

Під час згоряння 1 кг етилованого бензину в атмосферу викидається близько 1г свинцю (його ГДК у повітрі має не перевищувати 0,0007 мк на 1 м3). Ця кількість може отруїти на рівні ГДК близько 1 400 000 м3 повітря. Кожен автомобіль за рік збіднює атмосферу на 4350 кг кисню і насичує її 3250 кг вуглекислого газу.

Найпоширенішими шкідливими газовими забруднювачами є сір¬чаний і сірчистий ангідриди, оксиди азоту, бензпірену, аміак, сполуки хлору, фтору, сірководень, вуглеводні, оксиди вуглецю. Серед твердих часток промислових димів найпоширеніші — частки вугілля, золи, сульфатів та сульфідів металів (заліза, свинцю, міді, цинку тощо), кремнезему, хлоридів, сполук кальцію, натрію, фосфору. У димах містяться також пари основних кислот, ртуті, феноли.

До основних антропогенних забруднювачів довкілля, крім шкідливих речовин, які викидаються промисловими підприємствами, пестицидів і мінеральних добрив, що застосовуються в сільському господарстві, забруднень від усіх видів транспорту, належать також різні шуми від усіх видів транспорту, виробництва, йонізуюче випромінювання, вібрації, світло-теплові впливи.

Таким чином, необхідність охорони навколишнього природного середовища та вжиття ефективних заходів щодо раціонального використання ресурсів біосфери випливає також з міжнародного характеру цієї проблеми, національних особливостей розвитку господарства і культури всіх країн та народів усього світу.

Раціональне природокористування — це соціально-економічний процес, з допомогою якого залучається в господарський обіг природно-ресурсний потенціал як матеріальна основа розширеного відтворення, сприяє реалізації основного економічного закону, впливає на темпи економічного зростання, забезпечує охорону навколишнього природного середовища від забруднення і створює нормальні умови для функціонування ефективних систем життєдіяльності.

Екологічні проблеми в Україні за останні 3—4 роки практично не розв’язуються, окремі з них стають дедалі гострішими. Система організації управління природокористуванням, охороною навколиш¬нього середовища, контролю за цими процесами, що формувалися за адміністративно-командної системи й державної власності на всі національні багатства, виявилася неспроможною здійснювати ефективне екологічне регулювання розвитку продук¬тивних сил суспільства, розв’язання складних екологічних та економічних проблем.

Отже, виникає запитання: як діяти у сфері екології на сучасному етапі, особливо зважаючи на гостроту економічної кризи і проведення докорінних соціально-екологічних реформ?Тут можливі два варіанти. Перший — іти шляхом деякої модернізації та вдосконалення існуючої системи управління, а другий — створити принципово нову систему управління і регулювання у сфері природокористування та охорони природи, яка б повною мірою включала й ринкові механізми. На нашу думку, другий варіант має ряд істотних переваг, бо саме ринок може бути використаний для обмеження руйнівної дії суспільства щодо навколишнього середовища через застосування гнучкої системи товарно-грошових відносин. Досвід країн з ринковою економікою переконує в тому, що ринкові механізми за належного контролю та регулювання з боку держави за дотриманням вимог екологічного законодавства забезпечить сприятливіші умови для природо- та ресурсозбереження, застосування екологічно безпечних технологій і методів господарювання тощо, ніж жорстоке планово-адміністративне примушення.