Проблеми формування і виконання місцевих бюджетів

Наприкінці слід відзначити, що досить великою популярністю в країнах з розвинутою економікою користується “теорія соціального федералізму” чи, як її називають інакше, “теорія місцевих фінансів або багаторівневого державного господарства”. Її почали розробляти в кінці 50-х і в 60-і роки видатні американські економісти економетричного напрямку В. Баумаль, К. Белл, В. Оутс та інші. Особливо інтенсивно пошуки в цьому напрямку проводились в 70-і та 80-і роки. Цінний вклад в теорію внесли такі вчені, як Д. Фрідмен, З. Лібенстайн, Р. Хілл. І. Гоц та інші.

Прихильники теорії фіскального федералізму виходять з того, що все державне господарство в цілому (або ті підприємства, установи і адміністративні структури, котрі належать державному сектору економіки) представляють собою “багаторівневу систему державного господарства”, де існує розподіл функцій управління між рівнями та юридичне підпорядкування їх по вертикалі. В зв'язку з цим в центрі досліджень постають такі питання: оптимальна кількість рівнів управління державним сектором, оптимальний розподіл повноважень між ними, рівень найбільш ефективного фінансування соціальних видатків (обласний або муніципальний), ступінь втручання центрального уряду в управління (і фінансування) видатків місцевих органів влади (перш за все місцевих податків), форма контролю за витрачанням на всіх рівнях “державної економіки”.

“Теорія фіскального федералізму” була покладена в основу політики децентралізації економіки, яку проводив уряд США в кінці 60-х - на початку 70-х років. В той період в країні відбувся помітний перерозподіл функцій по фінансуванню соціальних видатків між федеральним бюджетом і бюджетами штатів. Останні були уповноважені здійснювати асигнування на соціальне забезпечення та соціально-культурні заходи з деякою часткою допомоги із “центру”. Бюджетна політика США в 70-і роки була спрямована на посилення самофінансування штатів. Вона увійшла в історію під назвою “нового федералізму”.

На початку 80-х років в умовах катастрофічних бюджетних дефіцитів і загального падіння ефективності економіки уряд США повернувся до політики “нового федералізму” відносно соціальних видатків. В цей період - період жорсткої економії бюджетних коштів - акцент на самофінансування місцевих соціальних видатків за рахунок місцевих податків був посилений. В результаті до теперішнього часу в США утворилась досить ефективна система фінансування місцевих органів влади: 92,3 відс. доходів місцевих бюджетів, включаючи штати, складають власні доходи, 88,6 відс. яких припадає на місцеві податки. Таким чином, місцеві бюджети США в своїх фінансових засобах менше ніж на 12 відс. залежать від федерального уряду. Аналогічна картина, як показано в таблиці 1.5, характерна і для деяких інших держав.

В реальній ситуації, яка склалася з місцевими радами в Україні, доречно було б звернутися до вивчення і практичного застосування досвіду фінансового регулювання відносин “центру” і “перефірії”. таких федеративних держав в розвинутою ринковою економікою, як США, Німеччина, Швейцарія та Австрія. Корисно також вивчити досвід унітарних держав у 80-ті роки, які впроваджували в життя теорію “фіскального федералізму” і постійно знижували ступінь перерозподілу національного доходу через центральний бюджет. Яскравим прикладом такої унітарної держави можна вважати Італію. Бюджетна система цієї країни, так само як і наша бюджетна система, відзначається жорсткою централізацією: частка центрального бюджету в ній складає 66.4 відс., а власні доходи місцевих бюджетів (перш за все комун) не перевищує 20,7 відс., з яких 10,7 відс. припадає на місцеві податки.

Із середини 80-х років в Італії здійснюється рішучі заходи по відновленню податкової автономії місцевих органів влади, пригніченої податковими реформами 70-х років. У ході проведення однієї із самих грабіжницьких податкових реформ уряд скасував 97 відс. місцевих податків і встановив загальнодержавний “місцевий” прибутковий податок - ІЛОР, кошти від якого почали надходити до бюджету центральної адміністрації. Згодом виявилась вся неефективність так званого перерозподільчого бюджетного механізму: місцеві органи влади були втягнуті в тяжку фінансову кризу, за яку треба було розплачуватись уряду, котрий сплачував зростаючі борги комун, які підійшли до межі фінансового краху.У 80-ті роки з метою виходу із кризи і підвищення економічної самостійності місцевих бюджетів в Італії була прийнята низка законів в дусі політики “фіскального федералізму”. Так, наприклад, згідно закону №55 трансферти місцевим бюджетам були заморожені, а місцевим органам влади було запропоновано ввести місцеві податки або удосконалити старі. В економічний план розвитку країни на 1989-1991р. було внесено положення про “подальший розподіл функцій між центральними, обласними і місцевими органами влади з метою забезпечення населення якісними послугами”. Запроваджуються місцеві податки (податок на місцеві комунальні послуги, екологічний та інші). Передбачається переглянути ставки місцевого податку на нерухому власність, удосконалити земельний кадастр країни, підвищити рентні платежі. В червні 1991 року в країні почалася реалізація першого етапу значної податкової реформи, в центрі якої був перегляд ставки на нерухомість. Італійські економісти вважають, що розширення податкової автономії місцевих бюджетів - єдиний можливий шлях до скорочення не тільки їхнього дефіциту, але й дефіциту державного бюджету в цілому. Більше того, це шлях до реальної реальної самостійності у вирішенні місцевих соціальних проблем.