Формування і державне регулювання цін в умовах ринкових трансформацій

Витратний підхід до ціноутворення зорієнтований на економічні інтереси продавця (виробника). Формуючи відпускну ціну виробник ставить за мету відшкодувати витрати, отримати прибуток і забезпечити сплату до бюджету непрямих податків (акцизний збір і податок на додану вартість). Витратне ціноутворення на сьогоднішній день в Україні є переважаючим.

Ціннісний підхід передбачає, що ціну визначає покупець, виходячи з цінності товару, тобто здатності задовольнити його потреби і смаки. Останнім фактором ціноутворення виступають не витрати виробника, а сприйняття товару покупцем.

Рис.2. Зміст витратного і ціннісного підходів до ціноутворення [3; 28]

Положення про порядок формування і застосування вільних (ринкових) цін і тарифів на продукцію, товари та послуги, введених постановою кабінету Міністрів України „Про систему цін в народному господарстві і на споживчому ринку України” від 27 грудня 1991 року, передбачено, що виробникам продукції, незалежно від форми власності, у відпускній ціні повинні бути враховані такі елементи:

-повна собівартість;

-прибуток;

-акцизний збір;

-податок на додану вартість.

З урахуванням вищевказаного визначено моделі витратного і ціннісного підходів до ціноутворення, які представлені на Рис.3. Процес ціноутворення при витратному і ціннісному підходах може здійснюватися різними методами, які представлені на Рис.4.

Рис.4. Методи ринкового ціноутворення.

Метод „витрати + прибуток”. Визначення ціни цім методом передбачає розрахунок повної собівартості продукції, до я кої додається прибуток і непрямі податки.Прибуток закладається в ціну виходячи із нормативу рентабельності (в процентах до повної собівартості). Величина рентабельності визначається товаровиробником самостійно або регулюється державою шляхом встановлення граничного рівня рентабельності (регульовані відпускні ціни). Даний метод вирізняється простотою розрахунків, він зорієнтований на виробництво і не враховує ринкові фактори ціноутворення (попит та пропозицію). В реальному секторі використовують:

-підприємства-монополісти;

-підприємства, що випускають нову, оригінальну продукцію;

-підприємства, що використовують разові замовлення на продукцію.

Ціна сформована виробником витратним методом, проходить випробування на ринку з позиції покупця і ринкової кон’юнктури. Виробник повинен прогнозувати фінансовий результат – прибуток чи збиток.

Метод граничних витрат є отримання цільового прибутку, передбачає, що суб’єкт господарювання прагне встановити таку ціну, яка би дозволила реалізувати стратегію „проникнення на ринок”, або встановлення низьких цін. При цьому методі витрати на виробництво і реалізацію продукції розраховують не шляхом калькулювання на одиницю продукції, а на всю партію товару і поділяють їх на постійні і змінні.

Постійні витрати – це такі, які прямо не залежать від обсягу випущеної продукції (адміністративні витрати, загальногосподарські).

Змінні витрати – змінюються пропорційно до обсягів виробництва (матеріальні витрати, витрати на оплату праці виробничих виробників) і їх можна визначити на конкретному виді продукції. Змінні витрати виступають основою визначення ціни. Для того, щоб забезпечити відшкодування постійних витрат і отримання прибутку в ціну включають маржинальний дохід і непрямі податки.