Формування і державне регулювання цін в умовах ринкових трансформацій
Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари та послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.
При здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника і розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку. Координація роботи щодо здійснення політики цін, проведення економічного аналізу рівня цін, вжиття заходів щодо коригування цін і тарифів здійснюється відповідними державними органами управління України та їх структурними підрозділами, зокрема, Державною комісією з контролю за цінами, Державною податковою адміністрацією, відділами цін при облдержадміністраціях та інші. Ці органи здійснюють контроль за цінами у взаємодії із профспілками, спілками споживачів та іншими громадськими організаціями.
Втручання держави у процеси ціноутворення передбачає, насамперед, спостереження за рівнем цін. Цим займаються контрольні стратегічні управління. А також соціальні партнери (науково-дослідні організації). Органи статистики забезпечують нагляд за динамікою цін і тарифів в Україні, розробляють індекси їх зміни, обчислюють вплив зміни цін і тарифів на рівень життя населення. Господарські суб’єкти зобов’язані у встановленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін.
Органи державної влади уповноважені здійснювати контроль за додержанням державної дисципліни цін. Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних цін і тарифів. При цьому в сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог антимонопольного законодавства [10; 13].
Ще одним законодавчим актом, що регламентує питання ціноутворення , є Закон України „Про природні монополії” від 20.04.2000р. [11]. Даний Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій в Україні. Природна монополія – це стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на даному ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотними зменшеннями витрат виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги) ніж попит на інші товари (послуги).Метою цього Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства. Суб’єктів природних монополій та споживачів товарів.
Законодавство України „Про природні монополії” складається з цього закону, а також Повітряного Кодексу України, Кодексу торгівельного мореплавства України, Законів України „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, „Про антимонопольні комітети України”, „Про транспорт”, „Про трубопровідний транспорт”, „Про зв’язок”, „Про залізничний транспорт”, „Про електроенергетику”, інших Законів України, що встановлюють особливості здійснення підприємницької діяльності в сфері природних монополій.
До сфер діяльності суб’єктів природних монополій відносять:
-транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;
-транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;
-транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;
-передачі та розподілу електричної енергії;
-користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;
-управління повітряним рухом;