Формування і державне регулювання цін в умовах ринкових трансформацій

г) прогноз розвитку економіки.

3) Важливим фактором впливу на формування ціни в ринкових умовах господарювання виступає державне регулювання процесом ціноутворення.

До основних регуляторів, які в процесі ринкового ціноутворення представляють інтереси держави належать:

а) антимонопольні органи;

б) фіскальні органи;

в) контролюючі органи.

Усі вищезазначені фактори впливу на формування ринкової ціни представляють інтереси суб’єктів економічних відносин, кожен з яких прагне максимального їх задоволення. Так, споживачі зацікавлені у мінімізації споживчих витрат при задоволенні своїх потреб; продавці – у максималізації прибутку; держава – у зростанні податкових надходжень, включених в ціну, з метою забезпечення добробуту населення та суспільства в цілому.Таким чином, процес формування ціни в умовах ринкової економіки передбачає узгодження інтересів як споживача, виходячи із корисності товару чи послуги, так і виробника, враховуючи витрати виробництва та реалізацію продукції.

Із вищезазначеного випливає висновок, що процес ринкового ціноутворення здійснюється в два етапи:

І. Формування ціни виробником. При цьому виробником враховуються не лише витрати, пов’язані з виробництвом та реалізацією товару чи послуги, а й відповідна цінова стратегія, а саме: проникнення товару на ринок, „зняття вершків”, орієнтація на ціни конкурентів та інше.

ІІ. Оцінка товару покупцем і визначення узгодженої ринкової ціни. В процесі узгодження ціни покупець оцінює товар з позиції його корисності при певному рівні доходів, а продавець – через призму можливого відшкодування витрат і отримання прибутку.

Процес ринкового ціноутворення здійснюється шляхом використання різних методів. Методи ціноутворення – це способи визначення ціни на конкретний вид товару.

За роки незалежної України поряд зі зміною підходів до процесу ціноутворення змінювалися методи формування цін. Так, після лібералізації ціноутворення на початку 1992 року та виникнення високої інфляції, українські підприємства відмовилися від моделі планового ціноутворення, яка панувала до того часу і не була повністю затратною. Ця модель передбачала врахування як затрат, так і якості товару або економічного ефекту від його використання споживачем. Спочатку на зміну їй у 1992 році прийшла модель чисто затратного ціноутворення, яка стала у 1993-1995 роках основою цінової політики вітчизняних підприємств. В основу інфляційної моделі ціноутворення закладено інфляційні очікування, тобто припущення менеджерів, наскільки потрібно підвищити діючі на даний момент ціни, щоб компенсувати інфляційне зростання витрат та зберегти прибутковість.

Зниження інфляції в 1996 році призвело до істотної зміни ситуації. Виявилося, що за роки спаду та інфляції українські підприємства розгубили більшу частину своїх конкурентних переваг, які були пов’язані із зниженням рівня витрат проти іноземних виробників. Стало очевидним, що за умов масового вторгнення на ринок іноземних конкурентів колишня (інфляційна) модель ціноутворення не підходить. І знову треба було вчитися рахувати витрати, щоб обґрунтувати ціну та будувати прийнятну комерційну стратегію. А потім визначати ціни на підставі реальних витрат, досягти зниження цих витрат і переходити до комерційного ціноутворення на основі обміну економічної цінності товару та її порівняння з можливими витратами на виробництво на збут.

Це означає, що для української економіки кінця 90-х років оволодіння грамотним витратним методом ціноутворення із сучасними методами управління витратами треба розглядати як логічний і, більше того, - неминучий етап на шляху оволодіння досконалішими методами ціноутворення.

Сучасні методи ринкового ціноутворення, що обираються підприємством, базується на двох альтернативних підходах до встановлення ціни – витратному та ціннісному. Витратні і ціннісні підходи до ціноутворення притаманні будь-якій економіці ринкового типу. І якщо витратні методи використовуються при формуванні цін і тарифів на товари та послуги, що підпадають під державне регулювання (фіксовані і регульовані), то ціннісні методи більш притаманні вільному ціноутворенню.