Управлінська команда та її роль в оптимізації системи управління персоналом
Становлення і розвиток управлінських структур обумовили вимоги до функціональної результативної діяльності апарату державного управління. Це викликає необхідність розробки й застосування нових функціональних засобів, які могли б забезпечити роботу управлінського апарату з найбільшою ефективністю. Водночас, важливим завданням є оптимізація діяльності всього апарату державного управління і його окремих ланок, насамперед тих, що відповідають за формування і досягнення поставлених перед організацією завдань.
В певних ситуаціях управлінський апарат часто виявляється неспроможним ефективно здійснювати вплив на суспільні процеси. Управлінці різних рівнів не виконують головної функції у системі функціонального розподілу обов’язків – координації процесу прийняття й реалізації ефективних рішень, оскільки здійснюють нагляд за поточною, адміністративною роботою організації. Як наслідок, більшість державних установ не можуть ефективно працювати, оскільки управлінські команди не мають достатніх можливостей для вироблення стратегії та здійснення контролю за результатами діяльності як окремих посадових осіб, так і організацій в цілому.
Про управлінські команди і їхнє створення фахівці в області високоефективного управління, організаційного розвитку і соціальної психології заговорили відносно недавно, трохи більше 30 років тому. Перші дослідження командної діяльності були опубліковані на початку 60-х років й були присвячені пошукам способів підвищення ефективності і продуктивності управлінської праці. Таким чином, варто відзначити, що виникнення інтересу до командного підходу пов’язано з певними тенденціями в області розвитку організацій і високоефективного управління, що відображається в наступному. По-перше, сучасні організації мають яскраво виражені тенденції до ускладнення і збільшення свого структурного і функціонального складу, що вимагає впровадження більш ефективних організаційних форм і методів колективного управління, що дозволили б мінімізувати час схвалення управлінського рішення й одночасно підвищити його якість, тобто продуктивність, доцільність і своєчасність. В дослідженнях зазначається, що таку ситуацію можна вирішити за рахунок створення «щільно підібраної» (добре сформованої) управлінської команди, що поліпшує процеси вирішення великих і міждисциплінарних проблем [4, с. 34].
По-друге, майже всі організаційні структури як у нашій країні, так і за її межами, що успішно розвиваються і володіють високою конкурентноздатністю, будують свій розвиток як на основі задоволення запитів споживачів теперішнього часу, так і потреб завтрашнього дня, створюючи інноваційні підрозділи, проблемно-перспективні лабораторії і т. ін. Підрозділи такого роду характеризуються підвищеною рухливістю організаційних структур, їм властива, за твердженням А. І. Пригожина, «мінлива геометрія, залежна від зміни задач (перехід співробітників від проекту до проекту, запрошення зовнішніх експертів і виконавців, створення тимчасових відділів і т.д.)» [9, с. 124].
По-третє, розглядаючи продуктивність керівника як продуктивність організації, яку він очолює або на яку робить непрямий вплив, дослідники відзначають, що подальше збільшення продуктивності управлінської праці залежить від усвідомлення того факту, що керівник будь-якого рангу пов’язаний зі створенням колективного продукту праці. Приналежність окремого співробітника до філософії «загальної справи», тобто вироблення «духу командності», має величезне значення як мотивуючий фактор для підвищення продуктивності організації в цілому [3].
По-четверте, визнання самого існування командного підходу пов’язано з останніми дослідженнями в області розвитку організації і представленнями про останній як про особливу культуру, що володіє певними цінностями, символічними ритуалами. «Соціотехнічна модель організації» як мікромодель людської цивілізації найбільше повно відображає реальні процеси і дійсність. Т. Ю. Базаров відзначає, що «...сучасні керівники розглядають культуру своєї організації як могутній стратегічний інструмент, що дозволяє орієнтувати всі підрозділи й окремих осіб на загальні цілі, мобілізувати ініціативу співробітників і полегшувати продуктивне спілкування між ними». Організаційна культура є однією зі складових командного управління, тому що вона тісно пов’язана із символічними способами репрезентації управлінської діяльності. Для підвищення ефективності останньої величезного значення набуває, поряд з дослідженнями існуючих організаційно-структурних форм, тобто морфології організації, вивчення впливу ціннісного аспекту співіснування членів управлінських груп на продуктивність організації» [2, с. 124].Таким чином, слід відзначити, що на сучасному етапі реформування державного управління значна увага приділяється питанням проведення досліджень в галузі методологічних основ запровадження нових процедур аналізу та прогнозування ефективності функціонування органів державної влади та їх структур, зокрема, пошуку моделей, розробленню методів, системи показників, методик і засобів для їх здійснення.
Це передбачає необхідність як структурних перетворень, так і нових підходів до нормативного оформлення і розмежування компетенції між усіма органами державної влади. У цьому аспекті важливе значення має проблема оптимального організаційного визначення місця і ролі управлінської команди в структурі державної організації, оскільки саме вона визначає зміст і загальну спрямованість адміністративних процедур щодо досягнення цілей організації.