Органи самоорганізації населення: досвід сполученого королівства Великобританії і Північної Ірландії

Але ці визначення не містять усіх необхідних ознак трасту, а тільки ті, які той чи інший дослідник вважає найбільш істотними. З огляду на це, автори «Принципів Європейського трастового права» пішли іншим шляхом, та замість визначення трасту у першій статті документу навели основні характеристики цього інституту:

«1. У трасті особа, яку іменують «довірчий власник», тримає на праві власності відокремлено від власного майна фонди трасту та розпоряджується ними або на користь іншої особи (бенефіціару), або для виконання певної мети.

2. У траст може бути більше, ніж один довірчий власник, та більше, ніж один бенефіціар. Довірчий власник може бути одним з бенефіціарів.

3. Відокремлений статус фондів трасту тягне за собою їхній імунітет (недоторканість) від претензій подружжя довірчого власника, спадкоємців та кредиторів.

4. Бенефіціар має право контролювати дії довірчого власника та виступати у суді проти третіх сторін, які внаслідок помилки отримали частину фондів трасту» [9, р.203].

Отже, основними фігурами у трасті є:

- засновник трасту. Він може заснувати траст протягом свого життя, або у заповіті, надавши розпорядження відносно усіх необхідних положень. Якщо траст засновано особою протягом життя, вона може водночас сама бути як довірчим власником («перекласти майно із своєї правої руки до своєї лівої руки» [10, р.129]), так і бенефіціаром цього трасту;

- довірчі власники трасту – особи, які через раду довірчих власників управляють фондами трасту;

- бенефіціар. Бенефіціаром може бути фізична або юридична особа. Але «багато трастів не мають бенефіціарів взагалі. Замість того траст може підтримувати досягнення певної мети (наприклад, у Сполученому Королівстві існує траст, метою діяльності якого є визначення, чи п’єси, автором яких вважається Шекспір, є насправді роботами Бейкону. Ще одним прикладом є траст, заснований для відкриття та обслуговування притулку для собак)» [7, р.6]. Такі трасти іменують цільовими трастами. Центри розвитку місцевих співтовариств засновують саме як цільові трасти.

Основним документом трасту є акт про заснування довірчої власності (він також може іменуватися декларацією трасту), який викладається окремо або як складова частина заповіту.

Для створення трасту засновнику необхідно в декларації призначити членів основного органу управління трасту – ради довірчих власників, та надати їй досить чіткі вказівки. Як правило, щоб траст відбувся, необхідними є:

- «чіткість наміру – чи дійсно засновник хоче або хотів утворити траст;

- чіткість предмету – яку саме власність засновник хотів передати до трасту;

- чіткість об’єктів трасту – тобто, кого засновник розглядає як бенефіціарів трасту, або якою є мета створення трасту» [3, р.163].

Траст вважається заснованим з моменту переходу права власності на фонди трасту до довірчих власників.На думку численних спеціалістів з трастового права, благодійницькі трасти не є трастами у їхньому традиційному розумінні. Це обумовлюється тим, що протягом століть регулювання діяльності благодійницьких установ належало до компетенції церкви [6, р.7].

На сучасному етапі реєстрація центрів розвитку місцевих співтовариств як благодійницьких інститутів та обрання при їхньому створенні організаційно-правової форми трасту дозволяє скористатися численними перевагами.

Переваги, які надаються благодійницьким трастам, можна поділити на три групи: