Органи самоорганізації населення: досвід сполученого королівства Великобританії і Північної Ірландії

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Демократичні процеси в сучасній Україні відбуваються на рівні органів державної влади та органів місцевого самоврядування, не залишається поза ними і більшість інститутів громадянського суспільства, в тому числі органи самоорганізації населення. За роки існування України як незалежної держави було напрацьовано істотний демократичний досвід, який доцільно використовувати для вдосконалення правового регулювання цих органів. Але водночас уявляється прийнятним і вивчення з метою подальшого використання зарубіжного досвіду, в першу чергу досвіду держав із розвиненим громадянським суспільством. Одною з таких держав є Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії (далі – Сполучене Королівство).

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується стаття. Наскільки відомо автору, серед публікацій фахівців з державного управління та правознавства, які займаються проблемою органів самоорганізації населення в Україні, дослідження досвіду Сполученого Королівства у цій сфері відсутні. Тому метою статті є розглянути основні положення правового статусу та організації діяльності у Сполученому Королівстві інститутів, аналогічних органам самоорганізації населення в Україні. При написанні статті використовувались нормативно-правові акти та доктринальні дослідження С.Гарднера, Д.Пеннера, Х.Пікарди, О.Тюдора, Д.Хейтона та деяких інших науковців.

У Сполученому Королівстві немає інститутів, які поєднували б у собі усі ознаки органів самоорганізації населення, а саме:

- наявність організаційної єдності та наявність ініціативи створення, що виходить не від органу публічної влади;

- приватна природа;

- самостійне управління своїми справами;

- основною метою створення та діяльності інституту не є отримання прибутку;

- територія діяльності – вони можуть діяти у межах населеного пункту або його частини, коли границі цієї території не збігаються з границями діяльності будь-якого органу місцевого самоврядування;

- відсутність ієрархічної структури;

- особливий порядок заснування та реєстрації;

- відсутність інституту членства;

- належність до системи місцевого самоврядування та, як наслідок, можливість виконувати деякі повноваження місцевих рад у разі, якщо ці повноваження будуть їм делеговані.

Враховуючи, що перші чотири ознаки притаманні не лише органам самоорганізації населення, але й іншим інститутам добровільного неприбуткового (третього) сектору, пошук предмета дослідження у Сполученому Королівстві проводився тільки з-поміж інститутів цього сектору.

При визначенні, які саме інститути добровільного неприбуткового сектору у Сполученому Королівстві є найбільш подібними до органів самоорганізації населення, автор керувалася такими міркуваннями:

- інститути повинні створюватися в рамках територіальної самоорганізації населення (самоорганізація населення англомовними (як і українськими) вченими також розглядається як територіальна самоорганізація та самоорганізація за інтересами);

інститути повинні бути подібними до органів самоорганізації населення за повноваженнями.