Органи самоорганізації населення: досвід сполученого королівства Великобританії і Північної Ірландії

Аналіз власних повноважень органів самоорганізації населення дозволяє поділити їх на дві великі групи:

1) повноваження, які стосуються активізації участі населення у роботі інститутів публічної влади;

2) повноваження, які стосуються покращання міського середовища (як зовнішнього, так і внутрішнього).

Виходячи з цього, найбільш подібними до органів самоорганізації населення інститутами у Сполученому Королівстві є центри розвитку місцевих співтовариств (community centres). У більшості випадків засновники реєструють такі центри як благодійницькі установи.

Замість нормативного визначення терміну «благодійництво» у Сполученому Королівстві використовуються доктринальні положення найбільш авторитетного підручнику з благодійницького права О.Тюдора. Відповідно до нього, «хоча єдиної дефініції благодійництва не існує, загальноприйнятим є той факт, що благодійницький інститут повинен відповідати трьом вимогам. По-перше, мета інституту повинна носити благодійницький характер... По-друге, інститут повинен функціонувати на користь суспільства, і, по-третє, він повинен бути виключно благодійницьким» [1, р.2]. Проте, така дефініція уявляється дещо тавтологічною – адже автор стверджує, що благодійницьким інститутом є інститут, мета діяльності якого має благодійницький характер, та який здійснює виключно благодійницьку діяльність. Тому більш прийнятною уявляється позиція державного регулятору благодійницької діяльності – Комісії з питань благодійництва в Англії та Уельсі, яка розглядає питання про реєстрацію інституту благодійницьким при наявності двох ознак:

1) суспільна корисність;

2) альтруїзм.Під альтруїзмом мається на увазі те, що благодійницькі інститути не займаються розподілом прибутку між засновниками, бенефіціарами та / або іншими пов’язаними особами.

Характеристика суспільної корисності, як правило, надається дослідниками із залученням великої кількості правових норм, істотну частину яких становлять положення судових прецедентів. Також слід зазначити, що не усі види діяльності, які є суспільно-корисними, водночас визнаються благодійницькими. Однак, кожен з видів благодійницької діяльності є водночас суспільно-корисним.

Найбільш старою із чинних правових норм, що містить перелік суспільно-корисних видів діяльності, які вважаються благодійницькими, є преамбула до Статуту про благодійницькі цілі 1601 року (Статут Єлизавети І). Відповідно до цієї преамбули, благодійницькими є: допомога хворим, безпомічним та бідним; утримання хворих та покалічених солдат та моряків; утримання безоплатних шкіл; ремонт мостів, портів, церков, доріг; надання освіти сиротам, допомога або утримання виправних установ тощо [2, р.8-9]. У 1891 році у тексті судового прецеденту було закріплено, що мета діяльності інституту є благодійницькою, якщо вона має відношення або до допомоги бідним, або до розвитку освіти, або до розвитку релігії, або до інших цілей, які є суспільно-корисними для співтовариства, але не підпадають під жодну з перерахованих категорій» [3, р.432]. Таким чином, була запроваджена перша класифікація видів благодійницької діяльності, яка використовувалася до прийняття Парламентом Сполученого Королівства Акту «Про благодійництво» у 2006 році.

Отже, на сучасному етапі благодійницькі інститути реєструє Комісія з питань благодійництва в Англії та Уельсі (рішення може бути оскаржено в судовому порядку), водночас перевіряючи:

- чи є мета їхньої діяльності суспільно-корисною;

- чи є мета їхньої діяльності благодійницькою відповідно до чинного законодавства.

Для законодавства та судової практики Сполученого Королівства з питань благодійництва є характерними часті зміни, і тому кожному інституту приділяється істотна увага. Мета діяльності, яка протягом сторіч не вважалась благодійницькою, може бути визнана такою, або навпаки, – перестати вважатися благодійницькою з огляду на зміну соціальних та економічних обставин. Якщо таке питання у судовому порядку ще ніколи не розглядалося, використовують судження за аналогією – у випадку, якщо таку аналогію можна провести із іншими цілями, які визнавались благодійницькими раніше.

Організаційно-правова форма центрів розвитку місцевих співтовариств може належати до: