Органи самоорганізації населення: досвід сполученого королівства Великобританії і Північної Ірландії

1) інкорпорованих організаційно-правових форм;

2) неінкорпорованих організаційно-правових форм.

Англомовні вчені пояснюють різницю між цими формами так: «інкорпорована організація ... існує незалежно від осіб, які є її членами. Таким чином, хоча вона і діє тільки через своїх членів, інкорпорована організація сама несе права та обов’язки» [4, р.26-27]. Тобто, інкорпорована організація, на відміну від неінкорпорованої, є юридичною особою, а, отже, має право виступати в цивільному обігу від власного імені.

Якщо засновник або засновники центру розвитку місцевих співтовариств вважають за потрібне зробити його інкорпорованим, вони можуть обрати одну з таких організаційно-правових форм:

товариство з обмеженою відповідальністю;

- суспільно-корисне товариство (така можливість з’явилась, починаючи з 2003 року після прийняття Парламентом Сполученого Королівства Акту «Про кооперативи та суспільно-корисні товариства» [5]);

- благодійницька інкорпорована організація (така можливість з’явилась, починаючи з 2007 року після прийняття у 2006 року Парламентом Сполученого Королівства Акту «Про благодійництво»).

Засновник або засновники центру розвитку місцевих співтовариств – неінкорпорованої структури – можуть обрати одну з таких організаційно-правових форм:

- траст;

- неінкорпорована асоціація.

Основними факторами, які впливають на обрання благодійницьким інститутом організаційно-правової форми, є: вид діяльності, яким буде займатися інститут, кількість засновників (один або декілька) та їхні погляди на управління інститутом, в першу чергу, чи мають засновники на приміті надійних осіб, яким хотіли б довірити довгострокове управління. Якщо засновником є одна особа, та вона має такі кандидатури, як правило, обирається організаційно-правова форма трасту. Інші організаційно-правові форми використовуються, якщо засновників декілька та / або є бажання мати можливість через певний час, у разі необхідності, змінити керівний орган.Найбільш розповсюдженою у Сполученому Королівстві організаційно-правовою формою центрів розвитку місцевих співтовариств є форма трасту. Це було та залишається настільки типовим, що у 1976 році незалежна комісія Національної ради соціальних послуг запропонувала Уряду Сполученого Королівства заохочувати створення «сусідських трастів», – трастів, які б мали право займатися будь-яким видом діяльності, що належить до благодійницьких, надаючи членам територіального мікроколективу послуги у різнорідних сферах. Створити сусідські трасти вони пропонували, об’єднавши усі невеликі трасти, які займались наданням різнорідних благодійницьких послуг членам відповідних територіальних мікроколективів. Особлива увага зверталася на те, що територія діяльності сусідських трастів не повинна бути надто великою, та на те, щоб забезпечити незалежність сусідських трастів від органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Проте, не виключалась можливість залучення представників цих органів до числа довірчих власників сусідських трастів [6, р.91-92]. Однак, цю пропозицію Національної ради соціальних послуг в цілому так і не було реалізовано.

У Сполученому Королівстві на сучасному етапі не існує нормативного визначення трасту – адже «в англійському праві багато концепцій (в тому числі, концепція трастів) розвивалися суддями, а не встановлювалися актами Парламенту, в результаті чого не існує єдиної, повністю офіційної дефініції» [7, р.1]. Не існує і єдності у думках дослідників щодо доктринального визначення. Як правило, дефініції є досить лаконічними, наприклад:

- «траст виникає із власності, яка передається власником одному чи декільком довірчим власникам в управління у благодійницьких цілях чи на користь бенефіціарів» [8, р.1];

- або: «траст – це ситуація, у якій власність передається особі (довірчому власнику), яка внаслідок законодавчо покладених на неї обов’язків, в тому числі майнового характеру, управляє нею у вказаний засновником спосіб, не беручи до уваги особисті інтереси» [7, р.2].