Органи самоорганізації населення: досвід Білорусії, Росії та Польщі

Слід також відзначити, що обов’язковим елементом створення допоміжних одиниць є думка мешканців, які проживають на відповідній території. Така думка виявляється або у формі ініціативи самих мешканців шляхом подачі заяви до ради про утворення допоміжної одиниці, або у формі консультації – ознайомлення із ставленням мешканців до ініціативи, висунутою радою гміни. Так, наприклад, в м. Краків із 750 тис. населенням, за рішенням ради міста було створено 18 допоміжних дільниць [19].

Б. Майгер, даючи загальну характеристику допоміжних одиниць гмін у Польщі, робить спробу визначити їх загальні риси. До числа таких він відносить:

“1. факультативність (необов’язковість) їх утворення (тільки воля ради),

2. відсутність власних завдань і компетенції,

3. відсутність статусу юридичної особи,

4. брак власних джерел доходів і власного бюджету, але при можливості реалізації завдань в межах бюджету гміни (міста),

5. повна залежність від ради гміни,

6. брак самостійності стосовно створення власних органів,

7. можливість утворення (якщо ухвалений радою статут це передбачає) одиниці нижчого рангу в межах даної допоміжної одиниці,

8. законодавче окреслення форм і назв органів,

9. законодавчо окреслений порядок виборів виконавчого органу у випадку села і встановлений радою у випадку дільниці чи мікрорайону в місті” [20, с. 31-32].

Наведений перелік характеристик, а також розглянутий вище порядок створення допоміжних органів свідчить про те, що вони є начебто своєрідним продовженням ради гміни і повністю залежать від прийнятих нею рішень. Так, виключно радою гміни визначається сфера діяльності допоміжних органів, принципів передачі їм окремого майна у користування, а також принципів передачі бюджетних коштів для виконання завдань, покладених на ці одиниці.

Торкаючись питання організації виборів допоміжних органів, звертає на себе увагу те, що Закон Польщі “Про гмінне самоврядування” практично не регламентує його. Автори цього Закону обмежилися тільки тим, що встановили, що сільський староста, а також члени ради сільського старости обираються шляхом таємного прямого голосування з-поміж необмеженої кількості кандидатів постійними жителями сільського округу, які наділені правом голосу. Таким чином, стосовно виборів сільського старости та членів відповідної ради Закон обмежився тільки визначенням принципів, на яких відбуваються вибори. Щодо виборів у містах, то законодавець не зробив навіть і цього, надавши право вибору моделі виборів самим радам гмін [21].

Закон Польщі “Про гмінне самоврядування” також встановив деякі права та окремі гарантії для осіб, які є членами виконавчих органів допоміжних одиниць, а також їх керівників. Так, Голова виконавчого органу допоміжної одиниці може брати участь в роботі ради гміни на принципах, визначених статутом гміни, без права участі в голосуванні.Рада гміни може визначити правила, за якими голова та члени виконавчого органу допоміжної одиниці, а також члени ради району (селища), ради сільського старости отримують плату, а також правила повернення їм витрат, пов’язаних із службовими відрядженнями.

Крім того, для старости було встановлено положення, відповідно до якого він перебуває під правовим захистом, передбаченим для державних службовців.

Законодавство також визначає порядок здійснення фінансово-господарської діяльності допоміжних органів. Оскільки вони не є юридичними особами, їх керівники проводять діяльність самостійно на підставі доручення, виданого правлінням гміни. “Допоміжна одиниця управляє і користується комунальним майном та розпоряджається доходами з цього джерела в межах, встановлених статутом. Статут, крім цього, встановлює також межі діяльності, яку самостійно здійснює допоміжна одиниця в межах належного їй майна” [22, С.83].