Органи самоорганізації населення: досвід Білорусії, Росії та Польщі

Цей Закон також передбачив, що у випадку систематичного порушення органом ТГС законодавства Республіки Бєларусь Рада, виконавчий комітет, місцева адміністрація можуть припинити його діяльність. Рішення про дострокове припинення повноважень органу ТГС приймається Радою відповідної адміністративно-територіальної одиниці або зборами громадян.

Наведені вище деякі положення законодавства Республіки Бєларусь про органи ТГС свідчать, що в ньому є багато положень, які є дискусійними з огляду на демократичне формування та діяльність цих органів. Однак, на нашу думку, деякі його положення є надзвичайно корисними та можуть бути запозичені національним законодавством України. Це стосується, зокрема, встановлення положень про те, що на певній території може існувати лише один орган ТГС; закріплення мінімального віку для осіб, які можуть бути обрані до складу такого органу; визначення органів ТГС в якості некомерційних організацій; надання їм повноважень щодо акумуляції коштів із позабюджетних джерел для реалізації соціальних програм, можливості внесення на розгляд органів місцевого управління та самоврядування пропозицій з питань місцевого значення тощо.

Окремо хочемо звернути увагу на те, законодавство Республіки Бєларусь, на відміну від України, передбачило можливість створення ще одного виду системи органів ТГС – одноосібних органів ТГС, порядок обрання та роботи яких визначається місцевими радами. До речі, така практика є характерною не тільки для Республіки Бєларусь, а і для інших країн світу. Так, наприклад, на зборах жителів відкритим голосуванням в Польщі обирається солтис, в Болгарії – кмет, в Індонезії та Таїланді – староста села та міського кварталу [5, с.316]. На нашу думку, одноосібні органи СОН могли би бути запроваджені і в Україні, особливо в тих населених пунктах, які не збігаються за своїм місцезнаходженням із розташуванням органів місцевого самоврядування.

На відміну від Конституції Республіки Бєларусь, Конституція Російської Федерації не згадує органи СОН, обмежуючись закріпленням того, що “місцеве самоврядування здійснюється громадянами шляхом референдумів, виборів, інших форм прямого волевиявлення, через виборні та інші органи місцевого самоврядування” (ч. 2 ст. 130), а “структура органів місцевого самоврядування визначається населенням самостійно” (ч. 1 ст. 131) [6, с.621,625].

Як бачимо із ч. 2 ст. 130 Конституції РФ організаційні форми здійснення самоврядування закріплені бланкетно, а тому на рівні федеральних законів та законів суб’єктів Федерації можуть бути названі та називаються форми, які не пригадуються у Конституції. Саме до числа таких відносяться і органи СОН, які в Росії, як і в Республіці Бєларусь названі як органи ТГС.

Відповідно до п. 1 ст. 27 Федерального закону РФ “Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації”, “під територіальним громадським самоврядуванням розуміється самоорганізація громадян за місцем їх проживання на частині території муніципального утворення (територіях поселень, які не є муніципальними утвореннями, мікрорайонів, кварталів, вулиць, дворів та інших територіях) для самостійного та під власну відповідальність здійснення власних ініціатив в питаннях місцевого значення безпосередньо населенням або через утворювані ним органи територіального громадського самоврядування” [7, с.165].Надавши визначення ТГС, Федеральний закон також встановив, що порядок його організації та здійснення визначається статутом муніципального утворення відповідно до законів суб’єктів РФ, а також нормативно-правовими актами органів місцевого самоврядування. Таким чином, з одного боку, цей один із важливіших інститутів місцевого самоврядування в цьому Федеральному законі невиправдано залишився нероздробленим. Внаслідок цього, в ст. 56 цього закону було встановлено, що правове регулювання ТГС здійснюється статтями 80–86 Закону РФ “Про місцеве самоврядування в Російській Федерації” в частині, що не суперечить Конституції РФ та вказаному Федеральному закону, до прийняття суб’єктами РФ власних законів з цього питання.

З іншого боку, можна погодитися із М. Мягченко, яка вказує на те, що можливість регламентації статусу органів ТГС на рівні місцевих нормативно-правових актів надала змогу розробити ці питання конкретніше [8, с.20]. Проте, як зазначає В.В. Пилін, в більшості суб’єктів федерації досі не прийняті спеціальні закони про ТГС, а ці питання регулюються в загальному виді законами про місцеве самоврядування [9, с.385]. Крім того, основні положення таких законів конкретизуються в нормативних актах органів місцевого самоврядування. Наприклад, Астраханські міські представницькі збори в лютому 1996 р. прийняли Положення про територіальне громадське самоврядування в місті та Примірний статут будинкового комітету [10, с.167-168]. В інших муніципальних утвореннях такі норми містяться в статутах цих утворень [11; 12].

Система ТГС в Росії включає в себе: загальні збори (сходи), конференції жителів; територіальні референдуми; опитування населення; інші форми безпосередньої демократії; органи ТГС населення (ради чи комітети мікрорайонів, житлових комплексів, селищ, сільських населених пунктів), а також інші органи самоуправління населення за місцем проживання (ради або комітети вулиць, кварталів, будинків та т.п.).