Органи самоорганізації населення: досвід Білорусії, Росії та Польщі

Проблемою, що розглядається в статті, є питання регламентації правового статусу органів самоорганізації населення (далі – органів СОН) в державах колишнього соціалістичного табору, зокрема, Білорусії, Росії та Польщі.

Зв'язок статті з важливими науковими та практичними завданнями обумовлений потребою переосмислення сучасною українською державою тієї ролі, яку займають органи СОН в контексті муніципальної реформи.

На актуальність теми вказує те, що в Україні існує неоднозначність розуміння природи органів СОН, їх завдань та функцій, що, в свою чергу, призводить до суттєвих проблем при застосуванні нормативних положень, які регламентують їх статус. Тому саме досвід сусідніх держав, які разом із Україною вийшли із свого соціалістичного минулого, є найбільш актуальним для визначення перспективних напрямків реформування законодавства нашої держави в цій сфері.

Метою статті є дослідження стану правової регламентації статусу органів СОН в Білорусії, Росії та Польщі, а також формулювання пропозицій, щодо можливості застосування відповідних нормативних положень в Україні.

Питаннями регламентації статусу органів самоорганізації населення як окремого інституту конституційного права України займалися М.О. Баймуратов, О.В. Батанов, Р.П. Безсмертний, В.Д. Бондаренко, Н.П. Гаєва, О.В. Городецький, В.М. Кампо, М.І. Корнієнко, В.В. Кравченко, В.С. Куйбіда, М.В. Лінник, О.Г. Мучник, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, В.П. Рубцов, С.Є. Саханенко, О.Ф. Фрицький, А.О. Чемерис та ін.

Слід зазначити, що ані в Білорусії, ані в Росії, ані в Польщі органи СОН (їх еквівалентів відповідно до термінології, що застосовується у законодавстві тих держав, що розглядаються), на відміну від України, не стали одним із конституційних інститутів [1, с.273].

Статтєю 117 Конституції Республіки Білорусь встановлено, що “місцеве управління та самоврядування здійснюється громадянами через місцеві Ради депутатів, виконавчі та розпорядчі органи, органи територіального громадського самоврядування, місцеві референдуми, збори та інші форми прямої участі в державних та громадських справах” [2]. Таким чином, Конституція Республіки Бєларусь, на відміну від Конституції України, не надає детальної характеристики органів територіального громадського самоврядування (далі – ТГС), обмежуючись тільки констатацією факту про те, що вони відносяться до системи місцевого управління та самоврядування.

Розвиваючи та деталізуючи положення Конституції, Закон Республіки Бєларусь “Про місцеве управління та самоврядування в Республіці Бєларусь” уналежнив “органи територіального громадського самоврядування (ради та комітети мікрорайонів, житлових комплексів, будинкові, вуличні, квартальні, селищні, сільські комітети та інші органи, в тому числі одноосібні)” [3] разом із місцевими Радами депутатів до системи місцевого самоврядування.

Закон визначає ТГС як самоорганізацію громадян на добровільній основі за місцем їх проживання на частині території адміністративно-територіальної одиниці (територій мікрорайонів, житлових комплексів, кварталів, вулиць, дворів, селищ, сіл та т.п.) для самостійного та під власну відповідальність здійснення власних ініціатив з питань місцевого значення безпосередньо населенням або через створювані ним органи ТГС (одноосібні або в формах рад, комітетів та інших формах). При цьому, на відповідній частині адміністративно-територіальної одиниці може бути створений тільки один орган ТГС.

Такий орган може наділятися правами юридичної особи та є при цьому некомерційною організацією, підзвітний у своєї діяльності зібранню, що його заснувало або обрало, та відповідній Раді.

До складу органів ТГС обираються особи, що досягли 18-річного віку та постійно проживають на даній території. Кандидати в органи ТГС можуть висуватися жителями відповідної території, а також представницькими та виконавчими органами даної адміністративно-територіальної одиниці.

Заснування органу ТГС, обрання його членів та затвердження статуту здійснюється на зібранні. Порядок обрання та роботи одноосібних органів ТГС (старост, старійшин та ін.) визначається положенням, затвердженим Радою відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Члени такого органу обираються відкритим або таємним голосуванням.

Орган ТГС реєструється у відповідному виконавчому комітеті (місцевій адміністрації).Закон Республіки Бєларусь “Про місцеве управління та самоврядування в Республіці Бєларусь” надає органам ТГС надзвичайно широкі права. Так, вони можуть “вносити на розгляд Ради та її органів, виконавчих комітетів та місцевих адміністрацій пропозиції по всіх питаннях місцевого значення; брати участь за запрошеннями державних органів у розгляді ними питань місцевого значення; скликати зібрання на відповідній території для обговорення питань місцевого значення; акумулювати в порядку, визначеному законодавством Республіки Бєларусь, зароблені кошти, добровільні внески та пожертвування громадян та юридичних осіб та направляти їх на розвиток соціальної інфраструктури території, проведення культурно-просвітницьких, оздоровчих заходів; приймати від Рад, виконавчих та розпорядчих органів, інших юридичних осіб у володіння та користування будівлі, приміщення, ігрові та спортивні майданчики, клуби, інші об’єкти соціально-культурного призначення, історико-культурні цінності; вносити на розгляд Ради, виконавчого комітету та місцевої адміністрації пропозиції з питань організації діяльності та розміщення підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, закладів охорони здоров’я, освіти, культури, фізичної культури та спорту, інших об’єктів соціальної сфери, а також визначення режиму їх роботи” [4]. Крім того, Рада може делегувати органу ТГС окремі повноваження у здійсненні самоврядування на відповідній території.