Цілі та компетенції як складники європейського управління

Союз наділений також виключною компетенцією укладати міжнародні угоди, якщо укладання такої угоди обумовлене законодавчим актом Союзу чи потрібне для здійснення Союзом своєї внутрішньої компетенції, або його висновок може впливати на спільні правила чи на зміну їх обсягу (ч. 2 ст. І-13).

Спільна компетенція Союзу і держав-членів в певній сфері, згідно з ч. 2 ст. І-12 Договору про КЄ, передбачає, що і Союз, і держави-члени мають право здійснювати законодавчу діяльність і ухвалювати юридично обов’язкові акти в цій сфері. Держави-члени застосовують свої компетенції в обсязі, в якому Союз не застосував чи вирішив припинити застосування своїх компетенцій.

Визначаючи сфери спільної компетенції, Договір про КЄ фактично включає до неї, крім чітко окреслених статтею І-14, ще й сферу економічних політик і політик зайнятості (ст. І-15) та сферу зовнішньої і безпекової політик (ст. І-16). Такий висновок ґрунтується на положенні ч. 1 ст. І-14, згідно з якою Союз поділяє компетенцію з державами-членами, коли Конституція надає йому компетенцію, що не стосується сфер, зазначених у ст. 12 та 16.

Отже, згідно з Договором КЄ спільна компетенція охоплює такі головні сфери, як внутрішній ринок; соціальна політика в аспектах, визначених у ч. III; економічне, соціальне та територіальне гуртування; сільське господарство та рибальство, за винятком збереження морських біологічних ресурсів; довкілля; транспорт; транс’європейські мережі; енергетика; простір свободи, безпеки та правосуддя; спільні проблеми безпеки у сфері охорони здоров’я в аспектах, визначених у ч. ІІІ.

У сферах досліджень, технічного розвитку та космічної діяльності Союзові належить компетенція вживати заходів, зокрема окреслювати та реалізовувати програми; здійснення цієї компетенції не повинне перешкоджати державам-членам здійснювати їх компетенції. У сферах співпраці з питань розвитку та гуманітарної допомоги Союзові належить компетенція вживати заходів та провадити спільну політику; здійснення цієї компетенції не повинне перешкоджати державам-членам здійснювати їх компетенції.

Як було зазначено вище, до спільної компетенції належить також сфера економічної політики, в якій Союз ухвалює заходи, що забезпечують координацію економічних політик держав-членів, зокрема ухвалює загальні настанови щодо цих політик. При цьому держави-члени наділені повноваженням координувати свої економічні політики в межах Союзу. Окремі положення, як наголошується в ч. 2 ст. І-15 Договору КЄ, належить застосовувати до держав-членів, що запровадили євро.

У сфері політики зайнятості, яка також віднесена до спільної компетенції, Союз ухвалює заходи, що забезпечують координацію політик зайнятості держав-членів, зокрема ухвалює настанови щодо цих політик. Союз може висувати ініціативи, щоб забезпечити координацію соціальних політик держав-членів.Компетенція Союзу у сфері спільної зовнішньої та безпекової політики (ст. І-16 Договору про КЄ) охоплює всі сфери зовнішньої політики та всі питання безпеки Союзу, включно з поступовим формуванням спільної оборонної політики, що, можливо, приведе до спільної оборони. На держави-члени покладено обов’язок активно й беззастережно підтримувати спільну зовнішню та безпекову політику Союзу в дусі лояльності та взаємної солідарності й дотримуватися актів, що їх ухвалив Союз у цій сфері. Вони мають утримуватися від дій, що суперечать інтересам Союзу чи можуть зашкодити його ефективності.

Отже, аналіз компетенцій ЄС, закріплених у розд. ІІІ ч. І Договору про КЄ, показує, що за змістом їх справді можна класифікувати як “принципова компетенція”, виключна компетенція, сумісна (спільна) компетенція між Союзом і державами-членами та негативна.

Проте під жодний з цих видів компетенцій не підпадає компетенція Союзу, передбачена п. 1 ч. 5 ст. І-12 Договору, згідно з яким у певних сферах і згідно з умовами, закладеними в Конституції, Союзові належить компетенція вживати заходів, що підтримують, координують та доповнюють дії держав-членів, не заступаючи їх компетенції в цих сферах.

Підтверджуючи можливість Союзу користуватися цією компетенцією, ст. І-17 Договору про КЄ визначає сфери, в яких він може вживати підтримувальних, координувальних чи доповнювальних заходів на європейському рівні. До них належать: охорона та зміцнення здоров’я людини; промисловість; культура; туризм; освіта, молодь, спорт та професійне навчання; цивільний захист; управлінська співпраця.

На підставі викладеного можна зробити такі висновки.

І. В попередніх засновницьких договорах (положення яких ще є чинними в даний час і до 2007 р., тобто до набуття чинності Договору про КЄ після його ратифікації) містяться стратегічні цілі, якими цілком можна вважати положення преамбул, де змальовується історико-політичне значення, цільові настанови та спонукальні мотиви відповідного договору.