Цілі та компетенції як складники європейського управління

У попередніх засновницьких договорах (положення яких ще є чинними в даний час до 2007 р., тобто до набуття чинності Договору про КЄ після його ратифікації) також містяться стратегічні цілі, якими цілком можна вважати положення преамбул, де змальовується історико-політичне значення, цільові настанови та спонукальні мотиви відповідного договору.

Наприклад, до основних цільових настанов, закріплених в преамбулі Договору про Європейський Союз (далі – Договір про ЄС), в узагальненому вигляді належать: подолання ліній поділів на європейському континенті, сповідування демократії, прав людини та принципів правової держави; захист фундаментальних соціальних прав; зміцнення солідарності між народами; утвердження демократії та підвищення дієвості в роботі органів влади; посилення процесів конвергенції національних економік країн-членів ЄС, створення стабільної єдиної грошової одиниці; побудова спільного внутрішнього ринку; посилення згуртованості та охорона довкілля; сприяння економічному і соціальному прогресу з урахуванням тенденцій розвитку на далеку перспективу; запровадження спільного громадянства ЄС для мешканців країн-членів; здійснення спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП); поетапна розробка спільної оборонної політики; сприяння свободі пересування з одночасними гарантіями безпеки для громадян, завдяки створенню простору, в якому панують свобода, безпека і право; створення, з огляду на тривалість та поступальність процесу європейської інтеграції, дедалі тіснішого союзу європейських народів, в якому рішення приймаються на основі принципу субсидіарності і за своїм характером максимально наближені до громадян [2, с. 136-137; 3, с. 13-14].

Ці досить загальні (або “преамбульні”) за своїм змістом цілі Європейського Союзу конкретизуються у ст. 2 (колишня ст. В) Договору про ЄС. Тому щодо них доцільно застосувати розроблену російськими вченими вищезгадану класифікацію, згідно з якою, крім стратегічної мети, можна визначити ще оперативні і тактичні цілі. Щоб зрозуміти їх суть, варто уточнити, що стратегічні цілі “розгортаються” в оперативні, що фіксують великі блоки дій, спрямованих на досягнення перших, а оперативні – в тактичні, що визначають повсякденні і конкретні дії, спрямовані на досягнення перших і других цілей. Деколи стратегічні цілі називають головними, а цілі, що дозволяють їх досягати – забезпечуючими [5, с. 50].

Закріплені (після “преамбульних” або стратегічних цілей) більш конкретні за змістом цілі ЄС у ст. 2 (колишня ст. В) Договору про ЄС можна поділити на оперативні і тактичні. Зокрема, такі цілі, як “сприяння економічному та соціальному прогресу, високому рівню зайнятості, а також забезпечення збалансованого та тривалого розвитку”, що фіксують великі блоки дій, спрямовані на досягнення перших (стратегічних) цілей, слід віднести до оперативних цілей.

Закріплені у цій статті такі цілі, як створення простору без внутрішніх кордонів; зміцнення економічної та соціальної солідарності та створення економічного та валютного союзу (ЕВС) складають тактичні цілі, оскільки саме вони визначають повсякденні і конкретні дії на досягнення оперативних і стратегічних цілей.

У вказаній статті закріплені й інші оперативні цілі: утвердження європейської ідентичності на міжнародному рівні шляхом здійснення спільної політики з питань безпеки і зовнішніх справ та поетапної розробки спільної оборонної політики (тактичні цілі), посилення захисту прав та інтересів мешканців країн-членів через запровадження громадянства ЄС, збереження подальшого розвитку Союзу як простору, де панує свобода, безпека і право та гарантована свобода пересування громадян, збереження спільних надбань та їх примноження (тактичні цілі).

Досягнення вищезазначених цілей характеризується такими двома особливостями: по-перше, воно здійснюється з дотриманням передбаченої послідовності їх реалізації та принципу субсидіарності; по-друге, цілі Європейського Союзу, названі у ст. 2 (колишня ст. В) Договору про ЄС, не конкурують з цілями, визначеними в Договорі про Європейське співтовариство вугілля і сталі (1951 р.) (далі ‑ Договір про ЄСВС), Договорі про Європейське економічне співтовариство (1957 р.) (далі ‑ Договір про ЄЕС) та в Договорі про Європейське співтовариство атомної енергії (1957 р.) (далі ‑ Договір про Євратом).Ще однією особливістю є те, що з цільових настанов Договору про ЄС не випливає жодних правових наслідків, оскільки Європейський Союз не має правосуб’єктності. Тому цільові настанови Договору про ЄС мають швидше політичний і декларативний характер і не зобов’язують до певних дій.

На противагу сказаному вище, навіть достатньо загальні за своїм характером цілі Європейського Співтовариства, закріплені в трьох вищезгаданих засновницьких договорах у межах першої колони структурної побудови Європейського Союзу, мають обов’язкову юридичну силу. Те саме стосується й визначень цілей та завдань, які наводяться в окремих частинах, розділах, главах та параграфах цих договорів.