Цілі та компетенції як складники європейського управління

Однак європейські вчені, аналізуючи положення засновницьких договорів, виділяють у них кілька видів (або груп) повноважень: ексклюзивні (виняткові) повноваження Співтовариства, які поширюються на ті сфери діяльності, де правові акти можуть ухвалюватись лише Співтовариством; конкурентні повноваження Співтовариства, які є найтиповішим різновидом компетенцій у межах Європейського Співтовариства і зустрічаються, наприклад, у положеннях про спільну сільськогосподарську політику або правову гармонізацію і підлягають дії принципу субсидіарності; паралельні повноваження, які поширюються на такі сфери діяльності, де правові акти можуть прийматись і Європейським Співтовариством, і країнами-членами. Галузями дії паралельних повноважень є зокрема антимонопольне право, політика в галузі наукових досліджень і технологій, або регіональна політика. Правове врегулювання певного питання, яке входить до сфери паралельних повноважень, перевіряється на його відповідність як національному законодавству, так і праву ЄС. У разі суперечностей пріоритет віддається відповідній нормі права ЄС [6, с. 53-54].

Компетенціям Європейського Союзу присвячено цілий розділ (ІІІ) Договору про КЄ, що свідчить про їх надзвичайну важливість, якої надають його автори цьому конституційно-правовому інституту. З теорії держави і права відомо, що компетенція є неодмінною ознакою і найважливішим елементом правового статусу певного органу, організації тощо, в тому числі міжнародної, державної чи міждержавної, якою є Євросоюз. У юридичній літературі ще радянських часів до розуміння компетенції існувало кілька підходів: одні автори вважали, що це права й обов’язки, інші – що це єдність предметів ведення, прав і обов’язків, деякі додають до цих “складових” компетенції ще й статутне призначення [7-12]. У будь-якому разі компетенція є категорією складною, комплексною і як наукове поняття може вживатися в двох значеннях: у соціально-політичному та юридичному.

У соціально-політичному значенні компетенцію Європейського Союзу можна розуміти як певний обсяг здійснення європейського управління в межах Конституції, європейських законів та власної фінансово-економічної бази. Оскільки відносини, що існують в ЄС і найтісніше пов’язані з компетенцією, врегульовані правом, є підстави говорити про неї в юридичному значенні.

Саме в цих двох значеннях і будуть проаналізовані відповідні положення Договору про КЄ, який досить детально регулює компетенційні відносини в ЄС. У розд. ІІІ ч. І Договору про КЄ окремі статті присвячені винятковій компетенції; спільній компетенції Союзу і держав-членів; компетенції у сфері економічних політик та політик зайнятості; компетенції у сфері зовнішньої та безпекової політик; компетенції у сфері підтримуючих, координуючих чи доповнюючих заходів. Тобто назви статей ніби зумовлюють відповідну класифікацію компетенцій Союзу на виняткову, спільну і т.д.

Проте аналіз положень цих статтей показує, що такий дещо спрощений підхід може не врахувати інших компетенційних положень, які містяться в багатьох інших статтях Договору про КЄ, а не лише в розд. ІІІ ч. І. Тому більш прийнятною видається класифікація компетенцій ЄС, в основу якої покладена рекомендація Європейського Парламенту (травень 2002 р.) Європейському Союзові розрізняти такі типи компетенцій: “принципову компетенцію” держав-членів; виключну компетенцію Союзу; “сумісну (або спільну) компетенцію Союзу і держав-членів”; а також “негативну компетенцію” - певні дії, які є юридично забороненими і для держав-членів, і для Союзу. Ці рекомендації, як наголошується у вітчизняній літературі, знайшли своє відображення у Договорі про КЄ, хоча й в обмеженому вигляді, тобто лише визначенням компетенції Союзу і його спільної компетенції з державами-членами [8, с.11].Справді, згідно з ч. 2 ст. І-11 Договору про КЄ “Союз діє в межах компетенцій, що їх за Конституцією надають йому держави-члени заради досягнення сформульованих в Конституції цілей. Компетенції, що їх не надано Союзові за Конституцією, залишаються за державами-членами”. Тобто, виходячи із змісту цієї конституційно-правової норми, компетенції держав-членів цілком можна вважати “принциповою компетенцією” держав-членів.

Ще одним аргументом на користь класифікації компетенцій на “принципову, виключну, сумісну й негативну” може бути абсолютне сприйняття того факту, що саме європейським законодавцям, як нікому краще, зрозуміло, якими мають бути типи (групи, категорії) компетенцій ЄС.

Виключна компетенція Союзу в певній сфері визначається в Договорі про КЄ (ч. 1 ст. І-12) як така, що надає можливість лише Союзу здійснювати законодавчу функцію (діяльність) й ухвалювати юридично обов’язкові акти; держави-члени мають право діяти в цій сфері самостійно лише за умови отримання від Союзу належних повноважень чи щоб виконати правові акти, що їх ухвалив Союз.

Конституційно-правові норми (ч. 1 ст. І-13 Договору про КЄ) досить чітко визначають сфери щодо яких Союз наділяється виключною компетенцією. Це, передусім, сфера митного союзу, якому надається пріоритетне значення. Наступною є сфера конкуренції, в якій Союз встановлює відповідні правила, необхідні для функціонування внутрішнього ринку. Далі визначена сфера монетарної політики для держав-членів, що запровадили євро. Важливого значення набуває в ЄС збереження морських біологічних ресурсів у рамках спільної політики в сфері рибальства, що також отримало статус сфери його виняткової компетенції. Сфера спільної торговельної політики також є об’єктом виняткової компетенції Союзу.