Сучасні програми і підручники з української мови як вагомий механізм реалізації державної мовної політики в загальноосвітній школі України
Як зазначає міністр освіти і науки України С.М.Ніколаєнко, 2005/06 навчального року розпочався перехід основної школи до нового змісту освіти. Зокрема, було розроблено сім варіантів типових навчальних планів для основної школи, запропоновано ряд нових предметів, на конкурсній основі відібрано навчальні програми, які передбачають розвантаження від надмірної деталізації, зайвої інформації та термінології. Навчальні програми зорієнтовані не лише на отримання знань, а й на формування життєво важливих компетентностей дитини [1, с. 24].
Однак на сьогодні гострою проблемою залишається забезпечення навчальних закладів, насамперед загальноосвітніх, підручниками і навчальними посібниками. Незважаючи на те, що за роки незалежності нашої держави було створено понад 500 назв нових і удосконалених підручників і навчальних посібників для різних типів навчальних закладів, актуальними залишаються питання щодо кількості і якості виданих підручників, межі варіативності, їх ціни. Учасники опитувань, широка громадськість одностайні: а) підручники в Україні здебільшого нецікаві; б) більшість з них - не гуманістичні змістом і пафосом; в) а також насправді є не українознавчими [2]. У сучасних підручниках відсутні відомості, вправи та завдання на усвідомлення учнями важливості навчання мови, належного володіння нею. У підручниках усе ще використовують блоки застарілої інформації, твори малої кількості авторів. Мова підручників з української мови книжна, суха, монотонна, позбавлена емоційності. Стиль викладу, як правило, дедуктивний [2].
Як зазначає завідувач сектора суспільно-гуманітарної освіти Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України, лауреат премії ім. Олекси Гірника (2006 р.) Неоніла Шинкарук, сьогодення вимагає створення підручників нового покоління. Донедавна шкільний підручник був зорієнтований переважно на інформаційну і відтворювальну функції, які в основному закріплювали авторитарну модель навчання: учитель мав передавати знання, а учень - оволодівати ними на рівні засвоєння - “привласнення” [3, с. 168]. Нині в умовах упровадження особистісно зорієнтованої парадигми освіти і виховання стає значущою функція надбання учнями ключових освітніх компетенцій - ціннісно-смислових, загальнокультурних, навчально-пізнавальних, інформаційних, комунікативних, творчо-діяльнісних, самоосвітніх [3, с. 168].
Головне в сучасному підручнику - це створення стану успіху, співпраці та співтворчості, навчального діалогу, конструювання ситуації вибору. Підручник стає інструментом для вчителя та засобом навчання для учнів.
Зважаючи на надзвичайну значущість цієї проблеми, Міністр освіти і науки України С.Ніколаєнко заявив: “Вперше за роки незалежності школи повністю забезпечені новими підручниками вітчизняних авторів, які розроблені згідно з вимогами державних стандартів для чергового шостого класу 12-річної школи. Нині їх видано 115 відсотків від потреби, а заплановано надрукувати 120 відсотків” [4].
Затвердження державних стандартів дає основу для створення якісних підручників, ставить чіткі вимоги до варіативності навчальних програм. Сьогодні зрозуміло вже всім, що ми не можемо повернутися до єдиної типової програми і єдиного підручника.
Водночас держава неспроможна підтримувати всі видання. Зараз вступає в дію випробуваний механізм відбору - проведення державного конкурсу рукописів. Із заснуванням конкурсу справи змінилися на краще. По-перше, рукописів-претендентів стало значно більше. По-друге, мінімізується монополія авторів та видавництв. По-третє, попередньо аналізувати ці рукописи стало набагато більше фахівців - незалежні експерти (до 9 осіб), конкурсна комісія (до 9 осіб), крім того, потенційно ще й апеляційна комісія. Результати другого Всеукраїнського конкурсу підручників, що проводився 2005 р., свідчать, що з 46 підручників для 5-го класу, за оцінками педагогічного активу, 44 вимагають доопрацювання, а 23 - ґрунтовного доопрацювання [4].
Виступаючи на спільному засіданні колегії Міносвіти і президії Національної академії наук України в листопаді 2006 р., на якому розглядали питання поглиблення інтеграції науки й освіти, президент НАН України Борис Патон зазначав, що співпрацювати з колегами з Міносвіти потрібно також на ниві загальноосвітніх шкіл. “Без цього не варто і думати про гідну науку. Насамперед ідеться про якість підручників!” Українська академія наук готова за прикладом російських колег узяти участь в експертизі підручників, що їх готують фахівці від освіти [5]. Саме тому в усіх дискусіях про якість нашої освіти загалом і підручників зокрема насамперед слід бачити дитину. Введення якісного підручника - процес надзвичайно складний і відповідальний, оскільки проблеми цієї галузі і забезпечення школи якісними підручниками, можливість свідомого вибору їх учителями для української освіти має стратегічний і державний характер, оскільки підручник був і залишається надзвичайно важливим інструментом і учня, і вчителя у складному процесі отримання та передачі знань.З цією метою впродовж останніх років Міністерством освіти і науки України, Інститутом інноваційних технологій та змісту освіти, Академією педагогічних наук та за участю педагогів-практиків, працівників закладів освіти здійснюється апробація навчальної літератури, що визначає доступність змісту підручників, їх відповідність принципам дидактики, психолого-педагогічним і методичним вимогам.