Становлення правової культури як варіативний фактор соціального управління

2) розвиток права, правової культури спрямований у майбутнє, пов’язане з розробкою таких наукових положень, що мають розкрити можливості і властивості права як сильного і діючого фактора в житті людини. Цей фактор дійсно унікальний, оскільки він, з одного боку, зобов’язаний слугувати людині, а з другого – пробудити в людині її творче начало за допомогою людського феномена – волі, поборовши, при цьому, негативні сторони цього феномена;

3) право – феномен розуму і високих істинно людських – духовних начал, які найбільш близькі до сутності людини, а, відтак, мають визначатися як святиня у житті людини.

Говорячи про такий органічний пласт людського існування як право, правова культура, неможливо обійти стороною питання їх ролі і місця у такій державі, яка називається правовою.

До основних ознак, за якими яку–небудь державу можна було б визначити як правову [9], входить, у тому числі і наявність у всіх громадян правової культури, зокрема життєво необхідних юридичних знань, а також умінь і навичок їх використання в практичному житті. Ця ознака детермінується активною участю громадян у суспільно–політичному житті, оскільки побудова правової держави неможлива без їх юридичної поінформованості, правової культури. Остання включає в себе знання права, повагу до закону, готовність виконувати закон, уміння користуватися законодавством у практичному житті, бажання та готовність боротися з правопорушеннями. Це досягається шляхом правової пропаганди та різними іншими засобами.

Взагалі ж науковці відзначають таке: якщо взяти соціальну матрицю поведінки людини з точки зору її правової культури, то на найнижчому щаблі основним мотивом буде острах покарання, на середньому – очікування вигоди, а на найвищому має бути гармонія, співзвучна діючій системі нормативної регуляції, де органічно сполучатимуться юридичні, моральні та інші соціальні імперативи [10].

Наявність у громадян високої правової культури, у свою чергу, є визначальним чинником втілення інших ознак правової держави, як–от закріплення у Конституції та інших законах основних прав людини, високий авторитет закону (або панування у суспільному та державному житті законів, які виражають волю більшості або всього населення країни), врегулювання відносин між особою та державою на підставі загальнодозвільного принципу: “особі дозволено робити те, що прямо не заборонено законом”, взаємовідповідальність особи та держави.

Дійовим чинником впливу на формування та розвиток саме такої культури має стати діяльність носіїв державної влади в Україні залежно від їх ролі у суспільному житті країни – законодавчій, виконавчій чи судовій. Якщо, на нашу думку, роль “форварда” у вказаній діяльності відіграє законодавча влада (оскільки саме вона визначає основні правила гри), то на долю “захисника” і “напівзахисника”, що уособлюються в образі уряду України, центральних та місцевих органів виконавчої влади випадають нелегкі будні: забезпечувати належне виконання рішень “форварда”. Таке виконання передбачає високий рівень правосвідомості осіб, які залучаються до нього. Їх діяльність має бути максимально спрямованою на забезпечення усталення такого правопорядку в державі, за яким:

а) законопроекти готуються належно (на підставі відповідних науково–практичних результатів, що мають своїм підґрунтям ретельне дослідження реалій у відповідному напрямку впливу як у вітчизняному просторі, так і у світовому);

б) закони виконуються;

в) закони виконуються належно;

г) закони змінюються у встановленому порядку (див.: підпункт “а”).

1.3. Сучасний аспект утвердження правової культури

Необхідність підвищення рівня правової культури громадян України, їх правосвідомості зумовлюється становленням нашої держави як демократичної та правової, а також формуванням засад громадянського суспільства. Ефективна реалізація вказаних факторів на сучасному етапі державотворення залежить від рівня їх законодавчого утвердження.Вказані вище фактори були покладені у основу прийняття Національної програми правової освіти населення, затвердженої Указом Президента України від 18 жовтня 2001 р. № 992/2001 “Про Національну програму правової освіти населення” [11].