Систематизація принципів підготовки та проведення державно-управлінських реформ
Реформування державного управління викликане в підсумку потребами суспільства, яке, таким чином, не може бути відстороненим від цього процесу. Тут можна виділити два аспекти, першим з яких є суспільна підтримка перетворень. За висновками Є.Регульського, неможливо нав’язати суспільству політичну та інституційну системи, які воно важко сприймає, тому для успіху реформ необхідна підтримка суспільства, принаймні його згода [20, с. 2; 21, с. 218]. Л.Кравчук проводить думку про те, що потреби суспільства слугують поштовхом до проведення адміністративної реформи. Остання є питанням широкої гласності, що має періодично виноситися на референдум [8, с. 77].Другим аспектом є участь суспільства у підготовці та проведенні реформ. Це може включати залучення до процесів прийняття рішень профспілок, приватного сектора, організацій громадянського суспільства тощо [16, с. 24]. Цей аспект дістав висвітлення у проектах стратегічних документів щодо адміністративної реформи в Україні [15, с. 96, 100, 120]. Відповідно до цих проектів вкрай важливою умовою досягнення успіху в проведенні цієї реформи є запровадження постійного спілкування з громадськістю. Як основне завдання у цьому напрямі визначено розробка напрямів і запровадження механізму взаємодії та співробітництва з громадськістю на постійний основі стосовно реформи державного управління. Серед практичних кроків в проектах пропонується: залучення представників різних соціальних груп до дорадчих органів, які беруть участь у підготовці рішень; організація процесу громадських обговорень із залученням політичних партій та інших громадських об’єднань, незалежних експертів; розроблення чіткої схеми отримання відгуків громадськості на будь-яку урядову ініціативу.
У підсумку можна виділити ще один принцип, а саме принцип суспільної підтримки та участі, який означає, по-перше, схвалення цілей і шляхів здійснення державно-управлінських реформ суспільством, наприклад, через всенародний референдум, а, по-друге, участь суспільства у підготовці та проведенні таких реформ, наприклад, через механізм дорадчих органів.
Налагодженню конструктивної взаємодії влади і суспільства в процесі реформування сприяє впровадження суспільно-політичного принципу прозорості, який у даному випадку можна визначити як відкритість, гласність та суспільний контроль підготовки і проведення державно-управлінських реформ. Йдеться, по-перше, про широке інформування громадськості та відсутність "закритих" питань у підготовці та проведенні державно-управлінських реформ за допомогою: оприлюднення стратегічних і планових документів та будь-яких змін до них з відповідними роз’ясненнями; регулярних доповідей та інформаційних оглядів про досягнуті результати та дієвість способів впровадження змін; висвітлення аналізу та рекомендацій, що надані неурядовими організаціями та незалежними експертами; проведення громадських слухань та публічних зустрічей тощо [15, с. 96, 120; 16, с. 24; 23, с. 218]. Корисним є розроблення та реалізація всеохопної програми інформування з використанням всіх видів медіа-ресурсів [16, с. 24]. По-друге, прозорість передбачає суспільний контроль здійснення реформ з боку політичних партій, громадських організацій, ЗМІ та в інших формах [15, с. 96].
У процесі державно-управлінського реформування можна виділити дві стадії: підготовки реформ та їх проведення. Для кожної стадії видається доцільним виокремити специфічні принципи.
На стадії підготовки реформ потрібно поставити цілі, а потім трансформувати їх у детальні плани, що придатні до безпосереднього впровадження. Серед загальноуправлінських принципів такої трансформації заслуговують на особливу увагу два:
- принцип ЦПР, що передбачає системну узгодженість і обгрунтованість вибору цілей, розроблення відповідних програм робіт і розподілу ресурсів під дані програми [41, с. 74];
- принцип єдності цілей, управління та відповідальності, реалізація якого означає чітке визначення цілей і функцій організації, побудову відповідної організаційної структури, розподіл обов’язків, повноважень та відповідальності між усіма вузлами управління [32, с. 128].
Необхідність узгодженого планування цілей, завдань і графіків виконання відповідних заходів при проведенні таких всеохопних реформ, які спрямовані на удосконалення державного управління, обгрунтовує К.Вескотт. Згідно з його аналізом, уряди постійно перебувають під тиском поточних політичних або економічних проблем, а тому всеохопне бачення та узагальнений графік реформ допомагає підтримувати постійну увагу до них, розуміти поточні завдання й уникати відхилень від магістрального напряму перетворень. На підтвердження цієї тези автор наводить позитивний досвід В’єтнаму, де на основі стратегічних цілей урядом у 2002 р. затверджена Програма реформування державного управління на період до 2010 р. та розроблено відповідний план заходів [17, с. 81-82]. У Чехії та Словаччині повільне просування реформ до 1999 р. багато в чому було зумовлено відсутністю узгоджених між собою концепції, програми та плану заходів [31, с. 89-91, 114-120]. Аналізуючи вітчизняний досвід, Я.Гонцяж і Н.Гнидюк виділили як концептуальний недолік проведення адміністративної реформи в Україні відсутність офіційно затверджених середньострокової стратегії та програми, в яких загальні ідеї Концепції були б перетворені в оперативно визначені цілі, завдання та інструменти їх виконання. Науковці пояснювали непослідовність певних заходів і можливість зворотності змін на концептуальному рівні нестачею документів - посередників між задекларованою ідеологією реформи та реальними діями [15, с. 43].Таким чином, можна сформулювати принцип єдності, повноти і завершеності планування державно-управлінських реформ, який означає необхідність узгодженого розроблення і офіційного затвердження низки документів у такій послідовності: концепція (місія і загальні цілей, що відображають стратегічне бачення) - стратегія (конкретизація загальних цілей у вигляді дерева цілей, шляхи їх досягнення, основні етапи з часовими межами) - програма (завдання, виконавці, терміни виконання, ресурси, організація управління реформою) - плани заходів на виконання програми.