Систематизація принципів підготовки та проведення державно-управлінських реформ
Зовнішній аспект системності можна відобразити за допомогою принципу входження у систему вищого рівня, який полягає в потребі розгляду державно-управлінських реформ як елемента системної трансформації суспільства і держави в цілому. Саме так відбувалося у країнах Центральної та Східної Європи, в яких зазначені реформи були “вбудовані” у загальні стратегії суспільної модернізації [25, с. 16]. Аналогічно, проект Стратегії створення демократичної системи державного управління в Україні передбачав, що вона здійснюватиметься в межах цілісного пакета політичних, економічних, соціальних реформ, спрямованих на перетворення України в сучасну європейську країну [15, с. 100].
У вітчизняній практиці обидва аспекти системності переважно ігнорувалися. Зокрема, більшість положень Концепції адміністративної реформи в Україні було або взагалі не реалізовано, або реалізовано з певними, подекуди значними, відхиленнями [26, с. 51]. Потребує продовження конституційна реформа, на що в черговий раз вказав Президент України [27]. У Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (2006 р.) констатується, що процес становлення незалежного судівництва в Україні характеризувався суперечливістю та непослідовністю. А серед головних причин такого стану названо відсутність системного й узгодженого бачення подальшого здійснення судової реформи [28]. Зрозуміло, що при такому фрагментарному і непослідовному здійсненні державно-управлінські реформи не ставали органічною частиною системних перетворень суспільства. Цей негативний досвід видається доцільним врахувати у процесі реалізації нової стратегії державотворення і розвитку суспільства на середньострокову перспективу, однією з головних складових якої визначено формування сучасної системи державного управління [29].
Ще одним аспектом прикладення системного підходу є важливість комплексного застосування самих принципів діяльності з підготовки та проведення державно-управлінських реформ. Даний аспект можна прослідкувати у працях К.Вескотта і Є.Регульського, які звертають увагу на те, що для успіху реформи державного управління виділені ними засади мають використовуватися в комплексі [17, с. 80, 95; 21, с. 218]. Подібно до цього Г.Цеюдо стверджує, що в Мексиці політика реформування державного управління досягла значно більших успіхів при одночасному дотриманні низки принципових положень [19, с. 57].
У процесі аналізу принципів постановки цілей державно-управлінських реформ на першочергову увагу заслуговує принцип стратегічного мислення, який особливо відзначається серед сучасних принципів управлінської діяльності. Цей принцип передбачає, насамперед, формування комплексного мислення з елементами орієнтації на довгострокову перспективу успішної діяльності, чітке визначення мети організації та її пріоритетів [3, с. 52]. У випадку державно-управлінських реформ ці положення є основою виділеного науковцями принципу стратегічного бачення, який постулює потребу визначення місії та основних цілей реформування, що відображають цілісне бачення очікуваного результату - нової системи державного управління [16, с. 22; 17, с. 81]. За висновком Г.Драпера, потреба кращого стратегічного бачення є важливим уроком реформаторського досвіду низки країн. Хоча багато з реформ зосереджувалося на розробці стратегічних планів, ці плани загалом не спиралися на стратегічне бачення, а тому не були, насправді, стратегічними [16, с. 22].
Одним з основоположних управлінських принципів є принцип об’єктивності, який відображає залежність системи державного управління передусім від характеру, рівня розвитку і закономірностей суспільства, а також суспільних цілей, які поставлені та вирішуються у даний історичний відрізок часу [30, с. 190-191].З цього випливають два принципи постановки цілей державно-управлінських реформ. Перший з них можна сформулювати як принцип суспільної підпорядкованості, згідно з яким зміст і часові параметри цілей даних реформ мають підпорядковуватися цілям, змісту та динаміці суспільного розвитку. Важливість дотримання цього принципу підтверджує сучасний досвід країн як Західної, так і, особливо, Центральної та Східної Європи щодо проведення успішних реформ державного управління, які були зумовлені цілями, змістом та перебігом політичних та соціально-економічних реформ [3, с. 191; 31, с. 174].
Другий принцип пов’язаний з тим, що кожна країна відзначається неповторною сукупністю характеристик, які відображають її історію, культуру, традиції, ментальність людей, а також сучасний стан політичного та соціально-економічного розвитку. Як показують К.Вескотт та Є.Регульський, ці характеристики зумовлюють ступінь суспільної готовності до сприйняття і підтримки того чи іншого елемента управлінської системи, тому вони обов’язково мають бути враховані при розробленні планів реформ [17, с. 82; 20, с. 2]. Отже, потрібно, уникаючи небезпечної спокуси скопіювати реформи інших країн, адаптувати їх доречні елементи, а детальну модель реформ розробляти самостійно шляхом залучення заінтересованих суспільних кіл власної країни [16, с. 24]. Викладене зумовлює принцип створення власної моделі, який полягає в необхідності розроблення унікальної моделі державно-управлінських реформ саме для даної країни з урахуванням її історико-культурних характеристик та сучасного стану суспільства.
Важливе значення при визначенні цілей реформ має використання базового принципу випереджального стану управління, який передбачає перехід від орієнтації на минуле (планування від досягнутого) до орієнтації на майбутнє [32, с. 20]. Виходячи з цього принципу підготовка державно-управлінських реформ має здійснюватися на основі спеціальних прогнозних досліджень можливих проблем і перспектив розвитку суспільства та самого державного управління як у даній країні, так і у світі, з використанням сучасної наукової методології.