Систематизація принципів підготовки та проведення державно-управлінських реформ

Комплексне здійснення державно-управлінських реформ залишається важливою проблемою для нашої держави. Президент України у своєму телезверненні до українського народу з нагоди Дня свободи висловив думку про потребу ефективної демократичної влади і надійної застороги проти авторитаризму та в цьому зв’язку рішучість продовжувати конституційну та судову реформи [1]. Останні нерозривно пов’язані з адміністративною реформою, засади якої, з урахуванням нових політичних реалій, покликана розробити створена нещодавно Національна рада з питань державного управління та місцевого самоврядування [2].

Необхідність вирішення завдань даних реформ зумовлює актуальність наукової проблеми формування відповідних теоретико-методологічних засад. Важливим аспектом цієї проблеми є вироблення системи принципів реформування, які видається доцільним розділити на дві групи:

- перша група принципів діяльності з підготовки та проведення державно-управлінських реформ;

- друга група принципів, яким має відповідати результат такої діяльності, тобто реформоване державне управління.

Висвітленню принципів другої групи присвячено багато публікацій. При цьому узагальнення принципів, що стосуються в цілому реформованої системи державного управління, міститься, зокрема, у роботах В.Авер’янова, В.Бакуменка, Т.Бутирської, І.Голосніченка, В.Кампа, І.Коліушка, Л.Кравчука, П.Надолішнього, Н.Нижник, В.Тимощука, В.Цвєткова та ін. [3, с. 200, 204; 4, с. 28, 31; 5, с. 17, 147-149, 290-317; 6, с. 22, 49, 52, 68; 7, с. 155; 8, с. 77-79; 9, с. 13-14; 10, с. 35, 72, 77, 114-116, 146-147]. Доцільно виокремити публікацію, підготовлену в межах програми SIGMA авторським колективом у складі Д.Галлігана, Ж.Зіллера, Ф.Кардони, Ж.Фурніера, Ю.Шварца [11], а також праці Ж.-М.Воерлінга [12], Я.Гонцяжа і Н.Гнидюк [13], в яких викладена система принципів державного управління для країн-членів ЄС, що складають основу так званого “Європейського адміністративного простору” (ЄАП) [11, с. 15-16, 20, 23-24; 12, с. 5-6; 13, с. 12-13]. Крім того, науковцями виділено принципи, яким мають відповідати певні компоненти реформованої системи державно-управлін­ської діяльності, наприклад сучасна професійна державна служба у дослідженнях С.Дубенко [5, с. 334; 7, с. 185-188], система правосуддя у монографії Р.Куйбіди [14, с. 81-93], контроль як функція державного управління в роботах О.Андрійко [5, с. 427-430; 7, с. 225]. Зазначене дає змогу зробити висновок про наявність системного бачення принципів, яким має відповідати реформоване державне управління.

Цього не можна сказати про першу групу, яку складають принципи самої реформаторської діяльності. В низці публікацій викладено перелік засад, які відображають деякі складові даної групи принципів. До таких публікацій належать, насамперед, проекти Стратегії та плану дій по створенню демократичної системи державного управління в Україні (1999 р.) [15, с. 96-97] і Стратегії проведення в Україні адміністративної реформи (2000 р.) [15, с. 120], а також роботи К.Вескотта, Г.Драпера і А.Сундакова [16, с. 22-24; 17, с. 80-82; 18, с. 42-43]. Окремі важливі принципи можна виділити на основі праць М.Барзелі, Ф.Гаетані, Н.Гнидюк, Я.Гонцяжа, С.Здіорука, Х.Кортазара-Веларде, Л.Кравчука, П.Надолішнього, Є.Регульського, Г.Цеюдо та ін. [8, с. 77; 15, с. 43-46, 51; 19, с. 57; 20, с. 2; 21, с. 218; 22, с. 75; 23, с. 218]. У проаналізованих джерелах вищезазначена перша група принципів дістала лише фрагментарне висвітлення, тоді як спеціальні узагальнюючі наукові праці на відповідну тему відсутні. Виходячи із зазначеного метою даної статті є систематизація принципів діяль­ності з підготовки та проведення державно-управлінських реформ. При цьому, керуючись принципом “бритви Оккама”: не примножуй принципи без необхідності, у статті зроблено спробу відобразити лише критично важливі засади реформування.

За основу систематизації обрано універсальну структуру будь-якої діяльності, основними компонентами якої є суб’єкт, об’єкт, мета, результат, засоби і сам процес діяльності [24, с. 151]. Згідно з цією структурою можна виділити принципи, що стосуються як у цілому діяльності з підготовки та проведення державно-управлінських реформ, так і кожного з її основних компонентів.

Не викликає сумніву, що дана діяльність у цілому має базуватися на системному підході, оскільки він є однією з основ сучасного державного управління [3, с. 64]. У прикладенні системного підходу до проблематики підготовки та проведення державно-управлінських реформ доцільно розділити внутрішній і зовнішній аспекти.Внутрішній аспект полягає в тому, що системність має виглядати не просто як зміни у всіх сферах, які цього потребують. Я.Гонцяж і Н.Гнидюк зазначають, що напрями реформування державного управління, які становлять своєрідну матрицю можливих заходів зі зміни існуючої державної машини, не повинні тлумачитись вибірково. Їх потрібно запроваджувати в сукупності та у визначеній черговості [15, с. 51]. У роботі [19, с. 57] обгрунтовується, що в Мексиці успіхи реформ були, серед іншого, зумовлені послідовною та узгодженою політикою, що мала вигляд “реформаторського іміджу”. Це означало здійснення будь-яких заходів у взаємозв’язку з іншими політиками щодо модернізації державного управління. Натомість досвід низки країн показує, що фрагментарність таких заходів зводить до мінімуму їх досягнення і не дозволяє виникнути синергетичному ефекту [16, с. 23]. Наведене дає змогу виділити принцип внутрішньої систем­ності, згідно з яким готувати і проводити державно-управлінські реформи потрібно комплексно, послідовно та в нерозривному взаємо­зв’язку, щоб у результаті забезпечити цілісне перетворення системи державно-управлінської діяльності.