Забезпечення відповідальності та запобігання корупції у державній кадровій політиці
Сьогодні Україна перебуває у стані становлення нових соціальних відносин, відійшовши від свого тоталітарного минулого. Розбудова незалежної демократичної держави потребує кардинальних змін не тільки соціальних та економічних відносин, а й вироблення нових ідеологічних підходів для формування позитивного сприйняття народом трансформаційних процесів та реформ, які проводяться в нашій країні. Перехід до європейських стандартів соціальних відносин у суспільстві, розбудова правової демократичної держави потребують наявності ефективної, гнучкої, пристосованої до нової ситуації сфери державного управління, яка повинна користуватися повагою та підтримкою громадян, без чого всі прогресивні реформи можуть залишитися паперовими деклараціями.
Тому на тлі кризових явищ перехідного періоду, які зараз присутні практично у всіх сферах життя України, значну роль серед інших антикризових заходів потрібно приділити формуванню ефективної державної кадрової політики. Постановка проблеми у загальному вигляді пов’язана з тим, що поки, принаймні, на більшості державних посад не будуть працювати люди з високими фаховими показниками, з почуттям відповідальності за долю держави та патріотизму, доти в країні не буде по-справжньому демократичної, соціально спрямованої ефективної системи державного управління, а сама Україна не займе рівноправного становища поряд з іншими країнами європейської спільноти. У цьому сенсі кадрову політику можна вважати індикатором розвитку суспільства.
Кадрова політика є багатосуб’єктною, так як її суб’єктом виступає народ, який є незмінним незалежно від змін соціально-політичного устрою та напрямів розвитку держави. Безпосереднім об’єктом державної кадрової політики в державному управлінні виступає кадровий потенціал державних органів, кадровий склад державної служби.
Проводячи аналіз досліджень і публікацій із зазначеного напряму, можна зазначити, що темам відповідальності державних службовців, боротьби з корупцією та державної кадрової політики приділяло увагу багато науковців, із врахуванням напрацювань яких здійснювався представлений науковий пошук. Так, питання відповідальності посадових осіб у державному управлінні України висвітлюється в навчальному посібнику “Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади” [1]. О.І.Сушинський, звертаючи увагу на необхідність належного правового регулювання питань, пов’язаних з відповідальністю державних службовців, вважає, що “засадничими у розмежуванні державної служби від інших видів діяльності мають бути питання відповідальності, адже ця відповідальність пов’язана з виконанням державновладних повноважень” [2, с. 17]. У навчальному посібнику “Державне управління в Україні: організаційно-правові засади” розглядаються питання політичної, юридичної та моральної відповідальності осіб, які працюють на державній службі [3]. У монографії “Державна служба: організаційно-правові основи і шляхи розвитку” крім іншого розглядаються і питання дисциплінарної відповідальності державних службовців: “…більш детальне і комплексне законодавче врегулювання відносин дисциплінарної відповідальності державних службовців має сприяти зміцненню законності і дисципліни передусім в органах виконавчої влади, запобіганню корупції…” [4, с. 228].
О.Я.Прохоренко у праці “Корупція по-українськи (сутність, стан, проблеми)” розглядає систему протидії проявам корупції. Визначаючи шляхи вдосконалення такої системи, він зазначає: “Метою політики України щодо протидії корупційним проявам у системі державної служби є: захист інтересів Державного бюджету; зміцнення економічної і політичної позицій України у світовім співтоваристві; вдосконалення протидії корупційним проявам; створення комплексної системи державного контролю за виконанням антикорупційного законодавства; активізація участі України в розвитку міжнародного співробітництва у сфері протидії корупції; приведення законодавства України у відповідність з міжнародними нормативно-правовими актами; забезпечення прав і свобод громадян; завершення формування громадянського суспільства” [5, с. 72]. Такі злободенні проблеми, як боротьба з корупцією, зловживання службовим становищем розглядаються і у праці М.І.Мельника “Корупція: сутність, поняття, заходи протидії” [6]. С.М.Серьогін, надаючи рекомендації щодо засобів боротьби з корупцією, зокрема пропонує: “…створити дієздатну систему громадського контролю за діяльністю апарату державного управління та сформувати суспільну думку, зорієнтовану на безумовне засудження зловживань серед державних службовців, створити умови суспільного несприйняття корупції…” [7, с. 371-372].Стосовно термінології з державної кадрової політики в літературі існують різні тлумачення. “Державна кадрова політика повинна бути загальною, багаторівневою, охоплювати весь кадровий корпус, всі кадрові процеси, незалежно від механізму і ступеня державного впливу на них” - зазначає С.Д.Дубенко [8, с. 89]. О.Ю.Оболенський у праці “Державна служба” дає таке визначення: “Під державною кадровою політикою слід розуміти державну стратегію, політичний курс роботи з кадрами на загальнодержавному рівні, що віддзеркалює волю народу, державну стратегію формування, розвитку та раціонального використання кадрів, усіх трудових ресурсів держави. У змістовному плані державна кадрова політика - це система офіційно визнаних цілей, завдань, пріоритетів і принципів діяльності держави з організації та регулювання кадрових процесів і відносин” [9, с. 297].
В.М.Олуйко наводить наступне трактування кадрової діяльності: “Управління кадровими процесами - це цілеспрямований, спланований, координуючий і свідомо організуючий вплив суб’єктів управління кадрами на кількісні та якісні зміни кадрового складу в часі й просторі шляхом визначення потреби в кадрах і здійснення корегувальних дій для того, щоб кадри відповідали потребам у них з метою досягнення організацією поставлених цілей” [10, с. 21].