Залучення інвестиційних проектів в Україну

• нетто-імпортери (Ірландія, Португалія, Іспанія, Туреччина, США).

В останні роки великими експортерами капіталу стали також Південна Корея, Тайвань, Китай, країни Близького Сходу. Характерно, що, на відміну від практики 70—80-х років, коли експорт капіталу спрямовувався у країни, що розвиваються, у наш час набуває поширення експорт капіталу в промис¬лово розвинуті країни.

Для країни-реципієнта привабливість прямих інвестицій зумовлена тим, що:

• імпорт прямих інвестицій веде до збільшення виробничих потужнос¬тей та ресурсів; сприяє поширенню передової технології й управлін¬ського досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів;

• з'являються не тільки нові матеріальні та фінансові ресурси, а й мобі¬лізуються і продуктивніше використовуються вже наявні;

• прямі інвестиції сприяють розвиткові національної науково-дослідної бази;

• стимулюється конкуренція і пов’язані з нею позитивні процеси (підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості про¬дукції, що заміщує як імпорт, так і застарілі товари місцевого вироб¬ництва);

• підвищуються попит та ціни на національні (місцеві) фактори вироб¬ництва;

• збільшуються надходження у вигляді податків на діяльність міжнарод¬них спільних підприємств;• в умовах слабкого контролю за використанням держпозик інвестицій¬ний ризик переноситься на іноземних інвесторів, які самостійно вирі¬шують проблему самоокупності.

Водночас слід вказати на негативні наслідки інвестицій:

• імпортовані ресурси працюють для окупності та отримання прибутку, який потім репатріюється. У довгостроковій перспективі відплив коштів через репатріацію прибутку має перевищувати величину пер¬винних вкладів.

• мета іноземного інвестора може не збігатися з національними інтере¬сами. Нерідко має місце дискримінація національного сектора, яка по¬силюється правовими заходами макроекономічного стимулювання;

• підприємства з іноземними інвестиціями (ПІІ) як каналії передачі тех¬нологій часто стають відносно закритими анклавами в національній економіці, слабо пов'язаними з іншою її частиною, на яку, проте, при¬падають витрати із забезпечення функціонування анклавів.

• ПІІ можуть вступати в угоди з місцевою олігополією (або ще гірше -монополією), яка не заінтересована ”збивати ціни”.

Головними складовими стратегії створення ПІ в зарубіжних країнах можуть бути: скорочення капітальних витрат чи зниження ризику функціо¬нування нових потужностей; отримання джерел сировини або нової вироб¬ничої бази; розширення наявних виробничих потужностей; реалізація пере¬ваг дешевих факторів виробництва; можливість уникнення циклічності або сезонної нестабільності виробництва; пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції, підвищення ефективності маркетингу; отриман¬ня нових каналів торгівлі; проникнення на конкретний географічний ринок; набуття управлінського досвіду на нових ринках; пристосування до країни, що приймає.

Слід зазначити, що міжнародні інвестиції використовуються не тільки для освоєння ринку країни, що приймає, а й з метою подальшого виходу на ринки сусідніх країн або цілих регіонів світу. Для країн, що розвиваються, та країн з перехідними економіками залучення іноземних інвестицій важливе в контексті структурних реформ та інвестиційного зростання.

2 Інвестиційний клімат в Україні.

Уся світова економічна історія доводить, що залучення ресурсів і ззовні у формі іноземних інвестицій є дієвим засобом піднесення національної економіки. Україні ж іноземні інвестиції нині дуже потрібні. Вони є необхідними не тільки з суто матеріального погляду, оскільки сприятимуть: