Соціальна політика держави у сфері праці й трудових відносин

•соціальне партнерство.

Державні соціальні стандарти — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні гарантії — встановлені законами та іншими нормати-вно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Соціальні норми й нормативи — показники необхідного споживання про-дуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Система соціального захисту в Україні включає :

•пенсії (ПФ, ФСС);

•допомога по безробіттю (ФЗ);

•система короткотермінових грошових виплат при хворобі, при народжен-ні дитини (ФСС, ПФ).

Універсальні системи:

•програма допомоги родинам з дітьми (ПФ, ФСС, МБ+ДБ);

•державні програми дотацій і житлових субсидій (ДБ);

•допомога на поховання (ФСС, ПФ, ФЗ, МБ);•державна система охорони здоров’я (МБ, ДБ, ЧФ);

•державна система освіти (МБ, ДБ).

•соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.

Система соціальних виплат:

•цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті);

•соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів).

Розділ ІІ. Поточні пріоритети розвитку соціаль-ної політики держави

2.1. Стратегічні завдання щодо подолання бідності, реформування системи соціального захисту й політики доходів

Міжнародний досвід доводить, що найбільших успіхів на постіндустріальному етапі розвитку досягають країни, які надають першість стратегічним пріоритетам розвитку людського капіталу — творчого, професійного, освітнього, трудового, фізичного потенціалу громадян.

За умови входження України в період тривалої депопуляції принципово важливою є концентрація зусиль передусім на поліпшенні якісного складу населення, забезпеченні сталого людського розвитку, зокрема через значне збільшення інвестицій у освіту, охорону здоров’я, формування здорового способу життя, розвиток ринку праці тощо.