Соціальна політика держави у сфері праці й трудових відносин

Узгодження інтересів найманих працівників і власників капіталу у сфері соціально-трудових відносин здійснюється шляхом переговорів і завершується укладанням колективних договорів і угод, тобто колективно-договірне регулювання соціально-трудових відносин є невід’ємною характеристикою сис-теми соціального партнерства.

Будь-який колективний договір фіксує домовленість сторін з питань розміру заробітної плати та інших грошових виплат; індексації заробітної плати і доходів; грошових компенсацій за роботу в нічний час або святкові дні; зайнятість та перекваліфікацію; тривалість робочого дня, робочого тижня та оплачуваної відпустки; умов та охорони праці; основних обов’язків сторін (адміністрації і робітників); контролю за виконанням колективного договору. Зміст колективних договорів може і змінюватися.

У багатьох країнах система соціального партнерства реалізується через укладання не тільки колективних договорів на підприємствах, а й угод на рівні суспільства загалом або на рівні окремих регіонів (вертикальна система догово-рів і угод). Такі угоди укладаються між організаціями, що представляють най-маних працівників, об’єднаннями роботодавців і державою. На рівні суспільства предметом переговорів стають основні напрями соціально-економічної політики держави, включаючи розробку показників соціального добробуту нації, системи соціальних гарантій для всіх прошарків населення, а також заходів із захисту інтересів суб’єктів трудових відносин.

Висновки

З розвитком економіки, стабілізацією грошової, кредитно, фіскальної, ва-лютної сфери в Україні відбувається становлення й розвиток соціальної політики держави. Разам з трансформацією економіки відбувається створення системи соціального захисту населення з метою компенсації негативних проявів ринкової економіки. За роки незалежності розроблено й впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення й удосконалення.

Але разам з цим в соціальній сфері виявляються риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей (це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом).

Тому перед державою стоять першочергові завдання переходу від надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основним державним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринку праці та всієї сфери соціального забезпечення.

Список використаних джерел

1.Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки — К.: Знання-Прес, 2002. — 214с.

2.Доповідь Президента України Віктора Ющенка «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році».

3.Закон України «Про колективні договори та угоди».

4.Закон України «Про об’єднання громадян».

5.Закон України «Про організації роботодавців».

6.Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

7.Іванова О.Л. Соціальна політика: теоретичні аспекти. — К.: Академія, 2003. — 107с.

8.Мельник А.Ф. державне регулювання економіки. — К.: Знання, 1994.-358с.

9.Михеев В.А. Основы социального партнерства: теория и политика. — М., 2001. — С. 297.