Соціальна політика держави у сфері праці й трудових відносин

Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) — най-більш соціалізована модель, тобто економіка найбільшою мірою працює на задоволення потреб членів суспільства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності в здійсненні соціальної політики, активною упереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соціального захисту населення, що забезпечується в основному за державні кошти. Тут соціальна політика тісно пов’язана з державним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета економічної діяльності держави.

Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими об-сягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення кош-тів держави та підприємців.

Японська модель соціальної політики передбачає проведення політики вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними су-б'єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищення життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.

Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Канада) виступає як проміжна між лібералізованою американською й соціально орієнованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте ниж-чий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування й перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та приватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.

Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:

•правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;

•прямі державні витрати з бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона довкілля тощо);

•соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

•впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивіду-альних грошових доходів населення;

•прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

•встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;

•державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (бороть-ба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

•державний вплив на ціни та цінотворення;

•обов'язкове соціальне страхування в різних формах;

•пенсійне забезпечення;

•розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних това-рів і послуг;

•підготовка та перепідготовка кадрів;

•організація оплачуваних громадських робіт;