Місцеве самоврядування: джерела, принципи, структура, компетенції
Місцеве самоврядування є одним із визначальних елементів демократичного устрою країни. Суть місцевого самоврядування зводиться до гарантованого державою права територіальних громад та їх виборчих органів вирішувати самостійно, під свою відповідальність, питання місцевого значення, діючи в межах конституції та законів своєї держави.
Для того щоб місцеве самоврядування посіло чільне місце в системі публічної влади, необхідно знати історичні умови його розвитку, базові принципи, систему та основні компетенції самоврядних органів відповідного рівня.
Зародження та розвиток місцевого самоврядування: історичний аспект
Витоки історії місцевого самоврядування сягають періоду XI-XV століть, коли ще у феодальній Європі існували князівства, міста, приходи та інші місцеві форми урядування. Розвиток торгівлі приводив до становлення міських громад, багато з яких отримували статус напівсуверенних одиниць і таким чином закладали основу виникнення місцевої автономії. Одним із прикладів такої автономії слід вважати появу, починаючи з XIII ст., у середньовічній Європі значної кількості міст, у тому числі і на землях Галицько-Волинського князівства, які користувалися магдебурзьким правом. У ході подальшої розбудови суверенних держав-націй у XVI-XVII ст. відбулося підпорядкування міст та інших менших форм місцевого самоврядування центральній державній владі, після чого місцева влада почала набувати форм адміністративних підрозділів центрального уряду. Цей попередній автономний розвиток міст заклав підґрунтя для вирішення прав місцевих громад та розвитку їх самоврядування, а процес утвердження домінування центрального уряду окреслив роль самоврядних органів як таких, що надають місцеві послуги та вирішують місцеві проблеми.
Саме поняття «самоврядування» виникло та було вжите в період Великої французької революції, щоб підкреслити самостійність громади щодо держави. 1808 року пруський міністр барон фон Штейн використав ідею самоврядування в законі про статуси міст, що визначав міську громаду як політичну одиницю.
Місцеве самоврядування в його сучасному розумінні з'явилося в середині XIX ст., і сам термін «місцеве самоврядування» вперше ввів в користування німецький юрист Рудольф Гнейст для визначення такого виду управління на місцях, за якого територіальні громади, що історично склались, законодавчо були наділені правом самостійного вирішення місцевих проблем. При цьому діяльність самоврядних громад була вільна від державної адміністрації та її чиновників на місцях.
У Західній Європі та Північній Америці за останні двісті років право на місцеве самоврядування, незважаючи на значну різноманітність систем, стало конституційно визнаним у більшості держав. Конституційні норми в цих країнах гарантують муніципалітетам, провінціям, іншим регіональним та територіальним угрупуванням право самостійного урядування і а самоорганізації. Зовсім недавно всі посткомуністичні держави Східної Європи внесли положення про місцеве самоврядування до своїх конституцій та законів.
Основною проблемою сучасних демократичних країн є забезпечення рівноваги між вимогою проведення загальнодержавної політики та необхідністю врахування інтересів різних верств населення. Цю проблему можна розв'язати лише шляхом децентралізації влади, яка полягає в передаванні повноважень у вирішенні окремих конкретних питань від центральних органів держави до виборних місцевих органів. Ідеалом децентралізованої держави є Швейцарія, в якій 70 відсотків доходів держави споживається територіальними громадами конфедерації, що в абсолютних цифрах становить 73 млрд. доларів США на 7 млн. населення (у порівнянні з Україною - 8 млрд. доларів США на 50,1 млн. населення).
Місцеве самоврядування в Україні
Місцеве самоврядування на теренах нашої держави виникло в середні віки у ВИГЛЯДІ перших спроб міського самоврядування, що надавалось магдебурзьким правом, частково зберігалось у часи козацької республіки (XV-XVII ст.), але остаточно занепало в часи після безславного об'єднання України з Росією (1654 року). Незначна його реанімація за умов царизму (початок XX ст.) та часів УНР закінчилась фактичним відродженням національного поняття місцевого самоврядування лише у березні 1990 року після обрання депутатів Верховної Ради Української РСР та місцевих Рад
Європейська Хартія місцевого самоврядування народних депутатів. Але шлях до демократичних реформ був невідомий. Відсутність достатнього власного історичного досвіду, правового регулювання питань місцевого самоврядування, децентралізації державної влади, нерідко призводила до конфлікту з іншими владними структурами (як виконавчої, так і місцевої влади різних рівнів).Перші кроки щодо цього регулювання зроблено завдяки Законові України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування» від 7 грудня 1990 року. Саме тут визначено основні принципи побудови місцевого самоврядування. Період від грудня 1990 року до червня 1996 року визначався серйозною роботою в царині державного устрою та місцевого самоврядування, які знаходили своє відображення в складному конституційному процесі. Прийняття Конституції та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зробило важливі кроки на шляху становлення та конституційного закріплення основ місцевого самоврядування в нашій державі.