Російський модерн
У живописі Врубель так витончив і натренував своє око, що розрізняв "грані" не тільки в будівлі людського тіла або голови, де конструкція досить ясна і постійна, але й у таких поверхнях, де вона майже невловима, наприклад, у зім'ятій тканині, квітковому пелюстку, завісі снігу. Він учився чеканити, огранювати, як ювелір, ці хиткі поверхні, прощупував форму аж до найменших її вигинів. Безумовно, це видно в багатьох картинах, але мене більшза все вразив "Демон сидячий" (1890 року).
Врубель виконував декоративні панно, ілюстрував Лермонтова, багато працював у театрі, створив багато портретів, у тому числі і своїй дружині - співачки Н. И. Забілі.
Ще одні художник, чия творчість тісна зв'язане з жіночим образом. Це Борисов-Мусатов, що вигідно піднімається над обозначившійся до початку XX століття однобічністю петербурзьких графічних і московського - переважно мальовничого напрямків. Його кращі картини, такі як "Водойма" (1902), "Примари" (1903), "Смарагдове намисто" (1903-1904), "Реквієм" (1905), важко беззастережно зарахувати до модерну, якщо розуміти під останнім мистецтво з твердою навмисністю визначених стильових установок. У своїх добутках художник йшов не від "стилю", а від "настрою", від бажання втілити гармонію і красу природи і піднесеної жіночої душі.
Як і Врубелю, Борисову-Мусатову були зовсім далекі раціональні способи освоєння нового стилю. І все-таки в картинах Борисова-Мусатова, в ескізах його панно явно позначається декоративна стилістика модерну, композиційні принципи і колірна гама його полотнин часто викликають у пам'яті старі гобелени - досить розповсюджене джерело стилізаційних шукань рубежу століть. Причина тому - сама еклектична природа модерну, його здатність виявляти себе в мистецтві саме в тих випадках, коли художник зосереджено шукає засоби, щоб передати в картині особливу духовну атмосферу і таємничий зміст буття.
Відомо, що журнал, що випускається, "Мир мистецтв" прилучав своїх художніх співробітників модерну до журнальної і книжкової графіки. Але на цю роботу можна подивитися і з іншого погляду , розглядаючи вплив пластичної мови графіки на стильові особливості творчості міріскусників. А треба помітити, що в мистецтві власне образотворчому стилістика модерну ясніше за все виявляє себе в графіку. Графічність, культ "чистої лінії" - характерна риса модерну, і це не випадково. Мова лінії - більш умовний, чим мова світла і світлотіні. У природі немає ліній як таких; імпресіоністи, прагнучи передати зорове враження натури, ніколи, навіть у гравюрі, не прибігали до лінійного, "дротовому" контурові. Останній є більше знаком предмета, чим його натуральним зображенням, а символізм, від якого модерн вів свій родовід, тяжів саме до знаків, натякам, іносказанням. Мистецтво модерну, зберігаючи упізнаність зовнішніх форм, робить їх безтілесними, перетворює в орнамент, розташований на площині. Тут позначився вплив японської гравюри, з її витонченої лінеарністью, часом чується віддалена луна грецької вазописи, східної мініатюри.
Графічна природа стилізма художників "Світу мистецтв", природно сильніше всего позначається там, де вони виступали в ролі ілюстраторів, оформителів. Але й у тих випадках, коли ці майстри створювали мальовничі добутки (показово, що вони звичайно віддавали перевагу пастелі олії) - пейзажі, портрети, історичні картини, вони приділяли багато уваги декоративно-композиційної ролі лінії, виразності силуету, словом, усьому той, що було зв'язано з художніми відкриттями графіки.Якщо стильові властивості творчості художників "Світу мистецтв" несуть на собі явну печатку графічної інтерпретації пластичного образа, то в поетиці їхнього мистецтва постійно присутнє театралізація світу, погляд на життя як би крізь рампу сцени. І ніколи колись театрально - декоративне мистецтво в Росії не було задіяно такої великої кількості блискучих імен.
Знамениті балетні "Російські сезони" у Парижі, організовані С.Дягілєвим у 1909-1911 роках зв'язані у своєї пластично-сценографічної частини з творчістю таких майстрів, як А. Бенуа, Л. Бакст, Н. Рерих, В. Сєров.
І ніколи колись романтична умовність теми, сюжету, образа в станковому добутку так тісно не зросталася з театрально-сценічною концепцією зображення дійсності.
Розділяючи багато загальних поглядів свого кружка, художники "Світу мистецтв" разом з тим мали яскраву індивідуальність, у кожного з них були свої улюблені творчі задачі.
Наприклад, Сомів відносно мало працював у театрі, віддавав перевагу станковому мистецтву. Його улюблена тема - театралізований світ побачень ,поцілунків в альтанках, і пишно розібраних будуарах героїв у напудрених перуках, з високими зачісками в розшитих камзолах і платтях із кринолінами. Як блискучий портретист, Сомів створює в другій половині 900-х років серію портретів, що представляють художнє й артистичне середовище.