Культура Месопотамії
Загадки і страхи, марновірство, чаклунство і покірність, але твереза думка і тверезий розрахунок; винахідливість, навички точних обчислень, породжені в завзятій праці по обводненню ґрунту; постійна свідомість небезпеки від стихій і ворогів разом з бажанням цілком насолодитися життям; близькість до природи і спрага пізнати її таємниці – усе це наклало печатку на вавілонське мистецтво.
Як і єгипетські піраміди, вавілонські зіккурати служили монументальним увінчанням усьому навколишньому архітектурному ансамблю і пейзажу.
Зіккурат – це висока вежа, оперезана виступаючими терасами і утворююча враженням декількох веж, що зменшуються в обсязі уступ за уступом. За уступом, пофарбованим у чорне світло, випливав інший, природного цегельного кольору, а за ним – побілений.
Зіккурати будувалися в три-чотири уступи, а то і більше, аж до семи. Разом з розфарбуванням, озеленення терас додавало яскравість і мальовничість усьому спорудженню. Верхня вежа, до якої вели широкі сходи, була іноді увінчана блискаючим на сонце золоченим куполом.
Кожне велике місто мало свій зіккурат, вилощений суцільною кладкою з цегли. Зіккурат піднімався звичайно біля храму головного місцевого божества. Місто вважалося власністю цього божества, покликаного захищати його інтереси в сонмі інших богів. Краще інших зберігся зіккурат (висотою 21 метр) у місті Уре, спорудженому у XXII – XXI ст. до н.е.
Як "небожителю" по самій своїй природі, божеству покладалося проживати на більшій висоті, чим смертному.У верхній вежі зіккурату, зовнішні стіни якої іноді покривалися блакитною глазурованою цеглою, знаходилося святилище. Туди не допускався народ, і там не було нічого, крім ложа й іноді золоченого столу. Святилище і було "житлом" бога, що почивав у ньому по ночах, що обслуговується цнотливою жінкою. Але це ж святилище використовувалося жерцями для більш конкретних нестатків: вони піднімалися туди щоночі для астрономічних спостережень, часто зв'язаних з календарними термінами сільськогосподарських робіт.
Вавілонський жрець не обіцяв благ і радостей у царстві мертвих, але у випадку слухняності обіцяв їх при житті. Принцип непорушності не визначав вірувань жителів Дворіччя, де верховенство переходило те до одного міста, то до іншого.
Релігія й історія Вавилона більш динамічні, чим релігія й історія Єгипту. Більш динамічно і вавілонське мистецтво.
Спорудження склепінного стоку води в Ніппурі, центрі найдавнішого шумерського племінного союзу, варто віднести до III тисячоріччя до н.е. А склепінні стелі в царських гробницях Ура, найдавнішому місці культу шумерського бога Місяця, ще на чотири-п'ять століть старше.
Очевидно, не в долині Нілу, а в долині Тигру і Євфрату варто шукати прообрази європейської архітектури нашої ери. Тому що не вперта горизонталь, а ритм горизонтальних і вертикальних переріз визначав у Вавілонії архітектурну композицію храму.
До другої половини IV тисячоріччя відноситься знайдена в Уруці, одному з найдавніших центрів шумерської культури, мармурова жіноча голова, ймовірно голова богині. Шляхетність, ясність і внутрішня гармонійність образа передбачають на кілька тисячоріч велике мистецтво Еллади. А величезні, нині порожні очниці (ніколи інкрустовані кольоровими каменями) додають усьому лику справді незабутню виразність.
Імовірно, у ці ж далекі часи шумери ввели в звертання кам'яні циліндричні печатки – амулети з вирізаними людськими і звіриними фігурами. Серед них – самі ранні зразки так називаної геральдичної композиції з точно виробленою середньою віссю і симетрично розташованими з боків фігурами: ця струнка і внутрішньо урівноважена композиція стане згодом типової для всього мистецтва Передньої Азії.
Спадщина доісторичних часів, магічний образ Звіра, очолює в багатьох добутках вавілонського образотворчого мистецтва.
Найчастіше це чи лев бик. Адже й у молитовних гімнах Дворіччя лють богів порівнювали з левиної, а міць їх – зі скаженою силою дикого бика. У пошуках блискаючого, барвистого ефекту вавілонський скульптор любив зображувати могутнього звіра з очима і висунутою мовою з яскравих кольорових каменів.
Пам'ятників вавілонського мистецтва дійшло до нас значно менше, ніж єгипетського. Тим велику цінність представляють уцілілі зразки художньої творчості Шумеру, Аккада і Вавілону.