Культура Західної Європи

Де¬ся¬ти¬літ¬тя ма¬р¬ної опо¬зи¬ції з ка¬то¬ли¬ць¬кою це¬р¬к¬вою ви¬к¬ли¬ка¬ли гли¬бо¬ке ро¬з¬ча¬ру¬ван¬ня про¬с¬ві¬ти¬те¬лів. Се¬ред них пі¬д¬си¬ли¬ло¬ся пра¬г¬нен¬ня до пе¬ре¬о¬ці¬н¬ки цін¬но¬с¬тей, що при¬з¬ве¬ло до гли¬бо¬ко¬го ро¬з¬ме¬жу¬ван¬ня в їх-ніх ря¬дах. Ча¬с¬ти¬на про¬с¬ві¬ти¬те¬лів збе¬рі¬га¬ла на¬дії на спі¬в¬ро¬бі¬т¬ни¬ц¬т¬во з вла¬дою в рі¬шен¬ні ко¬н¬к¬ре¬т¬них про¬б-лем ке¬ру¬ван¬ня кра¬ї¬но¬ю. Се¬ред них ви¬ді¬ля¬ла¬ся гру¬па еко¬но¬мі¬с¬тів-¬фі¬зі¬о¬к¬ра¬тів (від гре¬ць¬ких слів "фі¬зіс" – при¬ро¬да і "кра¬тос" – вла¬да), на чо¬лі яких сто¬яв Фра¬н¬суа Ке¬не. Він вва¬жав, що зе¬м¬ля є єди¬не дже¬ре¬ло ба¬га-т¬с¬т¬ва і ті¬ль¬ки зе¬м¬ле¬ро¬б¬с¬т¬во мно¬жить йо¬го. То¬му він ви¬с¬ту¬пав за за¬о¬хо¬чен¬ня кла¬су хлі¬бо¬ро¬бів, на¬са¬м¬пе¬ред ба¬га¬тих фе¬р¬ме¬рів. "У се¬ла ва¬р¬то за¬лу¬ча¬ти не сті¬ль¬ки лю¬дей, скі¬ль¬ки ба¬га¬т¬с¬т¬во" (то¬б¬то ка¬пі¬тал), – пі¬д¬к¬ре¬с-лю¬вав Ке¬не. До¬ма¬га¬в¬ся він і ре¬фо¬р¬ми по¬да¬т¬ко¬вої си¬с¬те¬ми, що ле¬жа¬ла тя¬ж¬ким тя¬га¬рем на ви¬ро¬б¬ни¬ках. На-дії на пі¬д¬йом сі¬ль¬сь¬ко¬го го¬с¬по¬да¬р¬с¬т¬ва він зв'я¬зу¬вав та¬кож з во¬лею вну¬т¬рі¬ш¬нь¬ої і зо¬в¬ні¬ш¬нь¬ої то¬р¬гі¬в¬лі.

Спро¬бу здій¬с¬ни¬ти цю про¬г¬ра¬му ре¬форм по¬чав ін¬ший пре¬д¬с¬та¬в¬ник шко¬ли фі¬зі¬о¬к¬ра¬тів, Анн Ро¬бер Тю¬р-го. У 1774 р. Мо¬ло¬дий ко¬роль Лю¬до¬вик ХVІ при¬з¬на¬чив йо¬го ге¬не¬ра¬ль¬ним ко¬н¬т¬ро¬ле¬ром (мі¬ні¬с¬т¬ром) фі¬на¬н¬сів. Тю¬р¬го ввів ві¬ль¬ну то¬р¬гі¬в¬лю хлі¬бом і бо¬ро¬ш¬ном, до¬мі¬г¬ся ска¬су¬ван¬ня се¬ре¬д¬нь¬о¬ві¬ч¬них це¬хів і гі¬ль¬дій, при¬с¬ту-пив до ко¬рін¬ної ре¬фо¬р¬ми опо¬да¬т¬ко¬ву¬ван¬ня. Але опір при¬д¬во¬р¬них кіл, дво¬ря¬н¬с¬т¬ва і це¬хо¬вої ве¬р¬хі¬в¬ки зве¬ло на¬ні¬вець усь¬о¬го йо¬го зу¬сил¬ля. Ві¬д¬с¬та¬в¬ка Тю¬р¬го в 1776 р. зу¬мо¬ви¬ла і до¬лю йо¬го ре¬форм.

Сві¬до¬мість не¬до¬ся¬ж¬но¬с¬ті ці¬лей Про¬с¬ві¬т¬ни¬ц¬т¬ва в ра¬м¬ках іс¬ну¬ю¬чо¬го ла¬ду спо¬ну¬ка¬ло ба¬га¬ть¬ох про¬с¬ві¬ти-те¬лів за¬м¬к¬ну¬ти¬ся в не¬п¬ри¬ми¬рен¬ній опо¬зи¬ці¬ї. Їх¬ній про¬тест ча¬сом прий¬мав фо¬р¬му ате¬ї¬з¬му, рі¬з¬кої кри¬ти¬ки ре-лі¬гії і це¬р¬к¬ви, ха¬ра¬к¬те¬р¬них для пле¬я¬ди фі¬ло¬со¬фів-¬ма¬те¬рі¬а¬лі¬с¬тів се¬ре¬ди¬ни сто¬річ¬чя: Ді¬д¬ро, По¬ля Го¬ль¬ба¬ха, Ге¬ль¬ве¬ція й ін. Іно¬ді він ви¬я¬в¬ля¬в¬ся в іде¬а¬лі¬за¬ції ми¬ну¬ло¬го, на¬п¬ри¬к¬лад ре¬с¬пу¬б¬лі¬ка¬н¬сь¬ко¬го ла¬ду ан¬ти¬ч¬них де-р¬жав. Жан-¬Жак Рус¬со про¬ти¬с¬та¬в¬ляв їх¬ню пря¬му де¬мо¬к¬ра¬тію усім фо¬р¬мам пре¬д¬с¬та¬в¬ни¬ць¬ко¬го пра¬в¬лін¬ня, вклю¬ча¬ю¬чи й ан¬г¬лій¬сь¬кий па¬р¬ла¬ме¬н¬та¬ризм. "Уся¬кий за¬кон, – пи¬сав він у тра¬к¬та¬ті "Про су¬с¬пі¬ль¬ний до¬го¬вір", – як¬що на¬род не за¬т¬ве¬р¬див йо¬го бе¬з¬по¬се¬ре¬д¬ньо сам, не¬дій¬с¬ний. Ан¬г¬лій¬сь¬кий на¬род вва¬жає се¬бе ві¬ль¬ним: він жо¬р¬с¬то¬ко по¬ми¬ля¬є¬ть¬ся. Він ві¬ль¬ний ті¬ль¬ки під час ви¬бо¬рів чле¬нів па¬р¬ла¬ме¬н¬ту: як ті¬ль¬ки во¬ни об¬ра¬ні – він раб, він ні що. У дре¬в¬ніх ре¬с¬пу¬б¬лі¬ках і на¬віть у мо¬на¬р¬хі¬ях на¬род ні¬ко¬ли не мав пре¬д¬с¬та¬в¬ни¬ків; са¬ме це сло¬во бу¬ло не ві¬до¬мо".З ім¬'¬ям Рус¬со по¬в¬'¬я¬за¬ний но¬вий етап у ро¬з¬ви¬т¬ку про¬с¬ві¬ти¬те¬ль¬сь¬ко¬го ру¬ху Фра¬н¬ції – ра¬ди¬ка¬ль¬ний пе-ре¬г¬ляд де¬я¬ких йо¬го фу¬н¬да¬ме¬н¬та¬ль¬них ці¬лей і іде¬а¬лів. Ра¬ди¬ка¬лізм са¬мо¬го Рус¬со ко¬ре¬ни¬в¬ся в йо¬го ети¬ч¬них по¬г¬ля¬дах. На про¬ти¬ва¬гу фі¬ло¬со¬фам, що вва¬жа¬ли се¬бе¬лю¬б¬ність і его¬їзм су¬мі¬с¬ни¬ми із су¬с¬пі¬ль¬ним бла¬гом, він ви¬ма¬гав пі¬д¬по¬ря¬д¬ку¬ван¬ня осо¬би¬с¬то¬с¬ті бла¬гу су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ва. Рус¬со пи¬сав: "дво¬я¬ка лю¬ди¬на до¬б¬ро¬че¬с¬на, ко-ли її при¬ва¬т¬на во¬ля в усь¬о¬му ві¬д¬по¬ві¬дає за¬га¬ль¬ній во¬лі". До¬мо¬г¬ти¬ся ці¬єї ві¬д¬по¬ві¬д¬но¬с¬ті він про¬по¬ну¬вав по¬лі-ти¬ч¬ни¬ми ме¬то¬да¬ми. У пра¬г¬нен¬ні Рус¬со зв'я¬за¬ти мо¬раль з по¬лі¬ти¬кою яв¬но ро¬з¬рі¬з¬ни¬мо за¬ро¬док то¬та¬лі¬та¬р¬них те¬о¬рій пі¬з¬ні¬шо¬го ча¬су.

Рі¬з¬но¬ма¬ніт¬тя шля¬хів, яки¬ми йшло фра¬н¬цу¬зь¬ке Про¬с¬ві¬т¬ни¬ц¬т¬во, зро¬би¬ло йо¬го уні¬ка¬ль¬ною ла¬бо¬ра¬то¬рі-єю лю¬д¬сь¬кої ду¬м¬ки. Са¬ме там дже¬ре¬ла ба¬га¬ть¬ох ос¬но¬в¬них ідей лі¬бе¬ра¬лі¬з¬му, со¬ці¬а¬лі¬з¬му і ко¬му¬ні¬з¬му, що на-с¬ті¬ль¬ки впли¬ну¬ли на сві¬то¬вий ро¬з¬ви¬ток у XIX-XX в.

Просвітництво у Німеччині

Про¬с¬ві¬т¬ни¬ц¬т¬во в Ні¬меч¬чи¬ні яв¬ля¬ло со¬бою скла¬д¬не і су¬пе¬ре¬ч¬ли¬ве яви¬ще вже в си¬лу по¬лі¬ти¬ч¬ної ро¬з¬д-ро¬б¬ле¬но¬с¬ті кра¬ї¬ни і ро¬з¬ма¬їт¬тя мі¬с¬це¬вих умов. По¬ши¬рен¬ню но¬вих ві¬янь спри¬я¬ло ін¬те¬н¬си¬в¬не ку¬ль¬ту¬р¬не жит¬тя про¬ві¬н¬цій. Мо¬на¬р¬хи дрі¬б¬них де¬р¬жав, не ма¬ю¬чи мо¬ж¬ли¬во¬с¬ті за¬т¬ве¬р¬ди¬ти свій ав¬то¬ри¬тет ве¬ли¬ко¬де¬р¬жа¬в¬ни¬ми ме¬то¬да¬ми, пра¬г¬ну¬ли про¬с¬ла¬ви¬ти¬ся ме¬це¬на¬т¬с¬т¬вом. По¬ша¬на, якою бу¬ла ото¬че¬на в Ні¬меч¬чи¬ні фра¬н¬цу¬зь¬ка ку-ль¬ту¬ра, та¬кож спри¬я¬ла про¬ни¬к¬нен¬ню про¬с¬ві¬ти¬те¬ль¬сь¬ких ідей.

Один з па¬ра¬до¬к¬сів ні¬ме¬ць¬ко¬го Про¬с¬ві¬т¬ни¬ц¬т¬ва по¬ля¬гав у тім, що во¬но не¬рі¬д¬ко оде¬р¬жу¬ва¬ло ім¬пу¬ль¬си з бо¬ку пра¬в¬ля¬чих ве¬р¬хів. У Пру¬сії іні¬ці¬а¬то¬ром пу¬б¬лі¬ч¬но¬го об¬го¬во¬рен¬ня йо¬го про¬б¬лем ви¬с¬ту¬пив сам ко¬роль Фрі¬д¬ріх Ве¬ли¬кий. Не без ста¬ран¬ня вла¬ди од¬ні¬єї з ха¬ра¬к¬те¬р¬них рис ні¬ме¬ць¬ко¬го Про¬с¬ві¬т¬ни¬ц¬т¬ва став йо¬го пе-ре¬ва¬ж¬но те¬о¬ре¬ти¬ч¬ний ха¬ра¬к¬тер. Од¬нак у йо¬го ак¬ти¬ві чи¬с¬ли¬ли¬ся і пра¬к¬ти¬ч¬ні спра¬ви. У Пру¬сії про¬с¬ві¬ти¬те¬лі не ті¬ль¬ки ро¬з¬ро¬би¬ли ва¬ж¬ли¬ву ре¬фо¬р¬му ут¬во¬рен¬ня, але і до¬мо¬г¬ли¬ся здій¬с¬нен¬ня її. У ре¬зу¬ль¬та¬ті бу¬ла ро¬з¬ши¬ре-на ме¬ре¬жа по¬ча¬т¬ко¬вих шкіл і ство¬ре¬на си¬с¬те¬ма про¬фе¬сій¬но¬го на¬в¬чан¬ня ре¬ме¬с¬лам, сі¬ль¬сь¬ко¬му го¬с¬по¬да¬р¬с¬т-ву, то¬р¬гі¬в¬лі і де¬р¬жа¬в¬ній слу¬ж¬бі. Ути¬лі¬та¬р¬ний ха¬ра¬к¬тер ці¬єї ре¬фо¬р¬ми ба¬га¬то в чо¬му по¬ро¬зу¬мі¬ва¬в¬ся тим, що про¬с¬ві¬ти¬те¬ль¬сь¬кий рух у Прус¬сії че¬р¬па¬ло при¬хи¬ль¬ни¬ків го¬ло¬в¬ним чи¬ном із се¬ре¬до¬ви¬ща де¬р¬жа¬в¬них слу¬ж¬бо-в¬ців: ар¬мій¬сь¬ких офі¬це¬рів, ди¬п¬ло¬ма¬тів, чи¬но¬в¬ни¬ків, ви¬к¬ла¬да¬чів на¬в¬ча¬ль¬них за¬к¬ла¬дів.