Культура Західної Європи
На ха¬ра¬к¬тер ан¬г¬лій¬сь¬ко¬го Про¬с¬ві¬т¬ни¬ц¬т¬ва впли¬ну¬ли та¬кож йо¬го вза¬є¬ми¬ни з ре¬лі¬гі¬єю і це¬р¬к¬во¬ю. Ви¬да¬т¬ні йо¬го ді¬я¬чі, за рі¬д¬кі¬с¬ним ви¬ня¬т¬ком, до¬т¬ри¬му¬ва¬лись догм хри¬с¬ти¬я¬н¬с¬т¬ва. Ба¬га¬то в чо¬му це по¬я¬с¬ню¬ва¬лось тим, що ан¬г¬лій¬сь¬ка це¬р¬к¬ва не про¬ти¬с¬та¬в¬ля¬ла се¬бе Про¬с¬ві¬т¬ни¬ц¬т¬ву, а яко¬юсь мі¬рою на¬віть ві¬д¬по¬ві¬да¬ла йо¬го іде¬а-лу ві¬ро¬те¬р¬пи¬мо¬с¬ті. Це ма¬ло да¬ле¬кі на¬с¬лі¬д¬ки для ку¬ль¬ту¬р¬но¬го ро¬з¬ви¬т¬ку кра¬ї¬ни, ос¬кі¬ль¬ки до¬з¬во¬ли¬ло збе¬ре¬г¬ти рі¬в¬но¬ва¬гу між тра¬ди¬цій¬ни¬ми цін¬но¬с¬тя¬ми, охо¬ро¬ня¬ла які це¬р¬к¬ва, і но¬ва¬то¬р¬сь¬ки¬ми, ко¬т¬рі не¬с¬ло Про¬с¬ві¬т¬ни¬ц¬т-во.
Всі, хто звик ро¬з¬г¬ля¬да¬ти Про¬с¬ві¬т¬ни¬ц¬т¬во як іде¬о¬ло¬гі¬ч¬ну пі¬д¬го¬то¬в¬ку бу¬р¬жу¬а¬з¬них ре¬во¬лю¬цій, з ро¬з¬ча¬ру-ван¬ням ві¬д¬з¬на¬чи¬ли б ві¬д¬су¬т¬ність у по¬лі¬ти¬ч¬ній про¬г¬ра¬мі ан¬г¬лій¬сь¬ких про¬с¬ві¬ти¬те¬лів ра¬ди¬ка¬ль¬них га¬сел і бойо¬вих за¬к¬ли¬ків. Але це і зро¬зу¬мі¬ло: бі¬ль¬шість по¬лі¬ти¬ч¬них ці¬лей Просвітництва бу¬ти до¬ся¬г¬ну¬ті в Ан¬г¬лії ще на по¬ча¬т¬ку ХVІ¬ІІ в.В ос¬но¬в¬них ри¬сах по¬лі¬ти¬ч¬на про¬г¬ра¬ма ан¬г¬лій¬сь¬ко¬го Про¬с¬ві¬т¬ни¬ц¬т¬ва бу¬ла сфо¬р¬му¬ль¬о¬ва¬на фі¬ло¬со¬фом Джо¬ном Лок¬ком. Як і ба¬га¬то ми¬с¬ли¬те¬лів ХVІІ в., він вва¬жав, що ви¬ни¬к¬нен¬ню де¬р¬жа¬ви пе¬ре¬ду¬вав при¬ро¬д¬ний стан, "стан по¬в¬ної сво¬бо¬ди у ві¬д¬но¬шен¬ні їх дій і у ві¬д¬но¬шен¬ні ро¬з¬по¬ря¬д¬жен¬ня сво¬їм май¬ном та осо¬би¬с¬ті¬с-тю", а та¬кож "стан рі¬в¬но¬с¬ті, при яко¬му вся¬ка вла¬да і вся¬ке пра¬во є вза¬є¬м¬ни¬ми". Пе¬ре¬хід від при¬ро¬д¬но¬го ста-ну до ци¬ві¬ль¬но¬го су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ва був на¬с¬лі¬д¬ком су¬с¬пі¬ль¬но¬го до¬го¬во¬ру, що при¬пу¬с¬кав пе¬ре¬ро¬з¬по¬діл ли¬ше вла¬д-них фу¬н¬к¬цій і не во¬лік зна¬ч¬них змін у по¬ло¬жен¬ні лю¬дей. Де¬р¬жа¬ва по¬вин¬на бу¬ло ке¬ру¬ва¬ти¬ся тим же "за¬ко¬ном при¬ро¬ди, що ре¬гу¬лю¬вав ві¬д¬но¬си¬ни лю¬дей у при¬ро¬д¬но¬му ста¬ні, і то¬му не мо¬г¬ло за¬мі¬ря¬ти¬ся на не¬ві¬д¬чу¬жу¬ва¬ні пра¬ва гро¬ма¬дян. Локк пе¬ре¬д¬ба¬чив спе¬ці¬а¬ль¬ний ко¬н¬с¬ти¬ту¬цій¬ний ме¬ха¬нізм, що не до¬пу¬с¬кав пе¬ре¬ви¬щен¬ня де-р¬жа¬вою сво¬їх пре¬ро¬га¬тив. Це по¬діл де¬р¬жа¬в¬ної вла¬ди на за¬ко¬но¬да¬в¬чу, ви¬ко¬на¬в¬чу і "фе¬де¬ра¬ти¬в¬ну" (яка ві¬да-ла ві¬д¬но¬си¬на¬ми з ін¬ши¬ми де¬р¬жа¬ва¬ми). Крім то¬го, спо¬в¬зан¬ню де¬р¬жа¬ви до де¬с¬по¬ти¬з¬му по¬вин¬ний був пе¬ре¬ш-ко¬д¬жа¬ти при¬н¬цип за¬кон¬но¬с¬ті, ві¬д¬по¬ві¬д¬но до яко¬го "ні для од¬ні¬єї лю¬ди¬ни, що зна¬хо¬ди¬ть¬ся в ци¬ві¬ль¬но¬му су¬с-пі¬ль¬с¬т¬ві, не мо¬же бу¬ти зро¬б¬ле¬не ви¬к¬лю¬чен¬ня із за¬ко¬нів цьо¬го су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ва".
По¬г¬ля¬ди Лок¬ка зна¬ч¬ною мі¬рою вті¬ли¬ли¬ся в по¬лі¬ти¬ч¬но¬му ла¬ді Ан¬г¬лії пе¬р¬ших де¬ся¬ти¬літь пі¬с¬ля ре¬во¬лю-ції 1688 р.: бу¬ли за¬к¬рі¬п¬ле¬ні ос¬но¬в¬ні пра¬ва і во¬лі гро¬ма¬дян, пре¬д¬с¬та¬в¬ни¬ць¬ке пра¬в¬лін¬ня, ре¬лі¬гій¬на те¬р¬пи¬мість, не¬до¬то¬р¬кан¬ність вла¬с¬но¬с¬ті. Тим са¬мим за¬бе¬з¬пе¬чу¬ва¬ли¬ся пра¬во¬ві пе¬ре¬ду¬мо¬ви спри¬я¬т¬ли¬вих змін у су¬с¬пі¬ль-но¬му ро¬з¬ви¬т¬ку, вклю¬ча¬ю¬чи ріст пі¬д¬п¬ри¬є¬м¬ни¬ць¬кої ак¬ти¬в¬но¬с¬ті, пі¬д¬ви¬щен¬ня до¬б¬ро¬бу¬ту, по¬да¬ль¬шу де¬мо¬к¬ра¬ти-за¬цію де¬р¬жа¬в¬но¬го і су¬с¬пі¬ль¬но¬го ла¬ду. Усе це по¬в¬ною мі¬рою ві¬д¬по¬ві¬да¬ло ці¬лям про¬с¬ві¬ти¬те¬лів. То¬му їх ува¬га бу¬ла при¬ку¬та не сті¬ль¬ки до по¬лі¬ти¬ки, скі¬ль¬ки до при¬ва¬т¬но¬го жит¬тя гро¬ма¬дян. Це ві¬д¬би¬ла ети¬ка ан¬г¬лій¬сь¬ко¬го Про¬с¬ві¬т¬ни¬ц¬т¬ва, так са¬мо в ос¬но¬в¬них ри¬сах ро¬з¬ро¬б¬ле¬на Лок¬ком. По¬нят¬тя до¬б¬ра і зла він ви¬во¬див з ві¬д¬чут¬тів за¬до¬во¬лен¬ня чи стра¬ж¬дан¬ня (у фі¬зи¬ч¬но¬му і ду¬хо¬в¬но¬му змі¬с¬ті). Ос¬кі¬ль¬ки лю¬ди, вва¬жав Локк, спів¬ві¬д¬но¬сять ці по¬нят¬тя з ви¬мо¬га¬ми по¬в¬ся¬к¬ден¬но¬го жит¬тя, то і пра¬ви¬ла, що ре¬гу¬лю¬ють їх ві¬д¬но¬си¬ни, по¬вин¬ні ві¬д¬рі¬з¬ня¬ти¬ся зру¬ч¬ні¬с¬тю, до¬ці¬ль¬ні¬с¬тю і ко¬ри¬с¬ні¬с¬тю. Та¬ки¬ми, на¬п¬ри¬к¬лад, є за¬по¬ві¬ді, ви¬к¬ла¬де¬ні в На¬го¬р¬ній про¬по¬ві¬ді.
В ути¬лі¬та¬р¬ній ети¬ці ан¬г¬лій¬сь¬ко¬го Про¬с¬ві¬т¬ни¬ц¬т¬ва зву¬чав і мо¬тив осо¬би¬с¬то¬го ус¬пі¬ху. Локк пі¬д¬к¬ре¬с¬лю¬вав: "Ми на¬ро¬д¬жу¬є¬мо¬ся на сві¬т¬ло з та¬ки¬ми зді¬б¬но¬с¬тя¬ми і си¬ла¬ми, у яких за¬к¬ла¬де¬на мо¬ж¬ли¬вість ос¬во¬ї¬ти май¬же бу¬дь-¬яку річ і які у вся¬ко¬му ра¬зі мо¬жуть по¬ве¬с¬ти нас да¬лі то¬го, що ми мо¬же¬мо со¬бі пре¬д¬с¬та¬ви¬ти; але ті¬ль¬ки впра¬ви цих сил мо¬жуть по¬ві¬до¬ми¬ти нам умін¬ня і ми¬с¬те¬ц¬т¬во в чо¬му-¬не¬будь і ве¬с¬ти нас до до¬с¬ко¬на¬ло¬с¬ті". Про¬с¬ві¬т¬ни¬ц¬т¬во спри¬я¬ло за¬к¬рі¬п¬лен¬ню в ха¬ра¬к¬те¬рі ан¬г¬лій¬ців та¬ких рис, як за¬в¬зя¬тість, ви¬на¬хі¬д¬ли¬вість, пра¬к¬ти-цизм.
Ви¬с¬ту¬па¬ю¬чи в за¬хист ін¬ди¬ві¬ду¬а¬ль¬них прав і сво¬бод, ан¬г¬лій¬сь¬ке Про¬с¬ві¬т¬ни¬ц¬т¬во бе¬зу¬мо¬в¬но ви¬з¬на¬ва¬ло і пра¬во ко¬ж¬ної лю¬ди¬ни пе¬ре¬с¬лі¬ду¬ва¬ти свій при¬ва¬т¬ний ін¬те¬рес. Ве¬ли¬кий вплив у цьо¬му ві¬д¬но¬шен¬ні зро¬би¬ло по¬в¬чан¬ня фі¬ло¬со¬фа XVII в. То¬ма¬са Гоб¬бса про его¬ї¬с¬ти¬ч¬ну при¬ро¬ду лю¬ди¬ни, що по¬с¬лу¬жи¬ло ос¬но¬вою ети¬ки розу¬м¬но¬го его¬ї¬з¬му. Один з її тво¬р¬ців – Бе¬р¬нард Ма¬н¬де¬віль вва¬жав, що по¬ве¬ді¬н¬ка лю¬дей є по¬хі¬д¬ним від се-бе¬лю¬б¬но¬с¬ті. Ос¬тан¬нє яв¬ляє со¬бою не що ін¬ше, як по¬чут¬тя са¬мо¬з¬бе¬ре¬жен¬ня, що спо¬ну¬кає лю¬ди¬ну ве¬с¬ти бо-ро¬ть¬бу за жит¬тє¬ві за¬со¬би про¬ти сил при¬ро¬ди і ко¬н¬ф¬ро¬н¬ту¬ю¬чих йо¬му ін¬те¬ре¬сів ін¬ших лю¬дей. З ді¬я¬ль¬но¬с¬ті, спря¬мо¬ва¬ної на са¬мо¬з¬бе¬ре¬жен¬ня, Ма¬н¬де¬віль ви¬во¬див і по¬ро¬ки его¬ї¬з¬му, ро¬з¬г¬ля¬да¬ю¬чи їх як най¬бі¬ль¬ше бла¬го для су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ва в ці¬ло¬му. У сво¬їй "Бай¬ці про бджіл" він про¬і¬лю¬с¬т¬ру¬вав цю ду¬м¬ку бе¬з¬ліч¬чю при¬к¬ла¬дів з по¬в-ся¬к¬ден¬но¬го жит¬тя. Йо¬го па¬ра¬докс "По¬ро¬ки при¬ва¬т¬них осіб – бла¬го для су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ва" ві¬д¬би¬вав ре¬а¬ль¬но¬с¬ті ри-н¬ко¬вої еко¬но¬мі¬ки.Як не бу¬ла б спо¬ку¬с¬ли¬ва ця апо¬ло¬гія его¬ї¬з¬му, усе-¬та¬ки во¬на не все¬ля¬ла в ан¬г¬лій¬ців впе¬в¬не¬но¬с¬ті в то-му, що пра¬г¬нен¬ня до осо¬би¬с¬то¬го ус¬пі¬ху не при¬ве¬де до са¬мо¬руй¬ну¬ван¬ня су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ва. Про¬с¬ві¬т¬ни¬ц¬т¬во зі¬ш¬то¬в-х¬ну¬лось із скла¬д¬ною ети¬ч¬ною про¬б¬ле¬мою: як по¬га¬си¬ти руй¬ні¬в¬ну іне¬р¬цію его¬ї¬з¬му? Як за¬бе¬з¬пе¬чи¬ти по¬ря¬док в ін¬ди¬ві¬ду¬а¬лі¬с¬ти¬ч¬но¬му су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ві?