Культура Західної Європи
При всій ро¬з¬ма¬ї¬то¬с¬ті ду¬мок бі¬ль¬шість ми¬с¬ли¬те¬лів схо¬ди¬ли¬ся в йо¬го оці¬н¬ці як пе¬ре¬до¬во¬го, но¬ва¬то¬р¬сь-ко¬го яви¬ща. На¬п¬ри¬к¬лад, Ем¬ма¬ну¬їл Кант ро¬зу¬мів Просвітництво як спро¬бу ви¬ко¬ри¬с¬то¬ву¬ва¬ти ро¬зум в ін¬те¬ре-сах мо¬ра¬ль¬но¬го й ін¬те¬ле¬к¬ту¬а¬ль¬но¬го ро¬з¬к¬рі¬па¬чен¬ня осо¬би¬с¬то¬с¬ті, а Фрі¬д¬ріх Ен¬гельс вба¬чав у ньо¬му іде¬о¬ло¬гі¬ч-ну пі¬д¬го¬то¬в¬ку бу¬р¬жу¬а¬з¬них ре¬во¬лю¬цій.
Се¬ред пре¬д¬с¬та¬в¬ни¬ків Про¬с¬ві¬т¬ни¬ц¬т¬ва зу¬с¬т¬рі¬ча¬ли¬ся ма¬те¬рі¬а¬лі¬с¬ти й іде¬а¬лі¬с¬ти, при¬хи¬ль¬ни¬ки ра¬ці¬о¬на¬лі¬з-му (що при¬з¬на¬ва¬ли ро¬зум ос¬но¬вою пі¬з¬нан¬ня по¬ве¬ді¬н¬ки лю¬дей), се¬н¬су¬а¬лі¬з¬му і на¬віть Бо¬же¬с¬т¬вен¬но¬го про¬ви-дін¬ня (по¬си¬ла¬ю¬чись на во¬лю Бо¬га). Ча¬с¬ти¬на з них ві¬ри¬ла в не¬ми¬ну¬чий про¬г¬рес лю¬д¬с¬т¬ва, ін¬ша – ро¬з¬г¬ля¬да¬ла іс¬то¬рію як су¬с¬пі¬ль¬ний ре¬г¬рес. Ти¬ра¬но¬бо¬р¬чі мо¬ти¬ви у тво¬р¬чо¬с¬ті про¬с¬ві¬ти¬те¬лів не за¬ва¬жа¬ли бі¬ль¬шо¬с¬ті з них за¬ли¬ша¬ти¬ся су¬п¬ро¬ти¬в¬ни¬ка¬ми на¬си¬ль¬с¬т¬ва і ре¬во¬лю¬цій. Їх¬ній ін¬ди¬ві¬ду¬а¬лізм ра¬зю¬чим об¬ра¬зом вжи¬ва¬в¬ся з ко-ле¬к¬ти¬ві¬с¬т¬сь¬ки¬ми іде¬я¬ми, ви¬су¬ну¬ти¬ми де¬я¬ки¬ми про¬ві¬с¬ни¬ка¬ми ко¬му¬ні¬з¬му.
Просвітництво як течія суспільної думки
Як те¬чія су¬с¬пі¬ль¬ної ду¬м¬ки, Про¬с¬ві¬т¬ни¬ц¬т¬во бе¬з¬су¬м¬ні¬в¬но яв¬ля¬ло со¬бою де¬я¬ку єд¬ність. По¬ля¬га¬ло во¬но в осо¬б¬ли¬во¬му умо¬на¬с¬т¬рої, ін¬те¬ле¬к¬ту¬а¬ль¬них схи¬ль¬но¬с¬тях і пе¬ре¬ва¬гах. Мо¬ва йде на¬са¬м¬пе¬ред про ці¬лі й іде¬а¬ли Про¬с¬ві¬т¬ни¬ц¬т¬ва, та¬ких, як во¬ля, до¬б¬ро¬бут і ща¬с¬тя лю¬дей, мир, не¬на¬си¬ль¬с¬т¬во, ві¬ро¬те¬р¬пи¬мість і ін., а та¬кож про зна¬ме¬ни¬те ві¬ль¬но¬ду¬м¬с¬т¬во, кри¬ти¬ч¬не ві¬д¬но¬шен¬ня до ав¬то¬ри¬те¬тів уся¬ко¬го ро¬ду, не прий¬нят¬ті догм.Са¬ме рі¬з¬но¬ду¬м¬с¬т¬во про¬с¬ві¬ти¬те¬лів, об¬'¬є¬д¬на¬них за¬га¬ль¬ни¬ми ці¬ля¬ми й іде¬а¬ла¬ми, з'я¬ви¬ло¬ся пе¬ре¬ду¬мо-вою ви¬ня¬т¬ко¬вої пло¬до¬т¬во¬р¬но¬с¬ті їх¬нь¬ої те¬о¬ре¬ти¬ч¬ної ді¬я¬ль¬но¬с¬ті. У не¬с¬кі¬н¬чен¬них су¬пе¬ре¬ч¬ках між ни¬ми на¬ро¬д-жу¬ва¬ли¬ся і ви¬го¬с¬т¬рю¬ва¬ли¬ся су¬ча¬с¬ні ко¬н¬це¬п¬ції прав лю¬ди¬ну і гро¬ма¬дя¬ни¬на, ци¬ві¬ль¬но¬го су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ва і плю¬ра-лі¬с¬ти¬ч¬ної де¬мо¬к¬ра¬тії, пра¬во¬вої де¬р¬жа¬ви і по¬ді¬лу вла¬ди, ри¬н¬ко¬вої еко¬но¬мі¬ки й ети¬ки ін¬ди¬ві¬ду¬а¬лі¬з¬му. За спро-би зне¬ва¬жи¬ти ці¬єю спа¬д¬щи¬ною на¬ро¬ди ба¬га¬ть¬ох кра¬їн до¬ро¬го по¬п¬ла¬ти¬ло¬ся в XIX і XX в.
Про¬с¬ві¬ти¬те¬лі зо¬в¬сім не бу¬ли мрій¬ни¬ка¬ми, що ви¬та¬ють у хма¬рах. Їх¬ні ду¬хо¬в¬ні за¬пи¬ти й ін¬те¬ре¬си зде¬бі-ль¬шо¬го бу¬ли ті¬с¬но зв'я¬за¬ні про зло¬бо¬ден¬ни¬ми про¬б¬ле¬ма¬ми жит¬тя. Во¬ни аж ні¬як не цу¬ра¬лись су¬с¬пі¬ль¬ної ді¬я-ль¬но¬с¬ті, ба¬чи¬ли в ній спо¬сіб впли¬ну¬ти на ду¬м¬ку спі¬в¬г¬ро¬ма¬дян і по¬лі¬ти¬ку уря¬дів. Май¬же всі во¬ни бу¬ли ві¬до¬мі як пи¬сь¬мен¬ни¬ки, пу¬б¬лі¬ци¬с¬ти, уні¬ве¬р¬си¬те¬т¬сь¬кі ви¬к¬ла¬да¬чі чи по¬лі¬ти¬ч¬ні ді¬я¬чі.
Про¬с¬ві¬ти¬те¬лі на¬ро¬д¬жу¬ва¬лись з рі¬з¬них кла¬сів і ста¬нів: ари¬с¬то¬к¬ра¬тії, дво¬рян, ду¬хі¬в¬ни¬ц¬т¬ва, слу¬ж¬бо¬в¬ців, то¬р¬го¬во-¬про¬ми¬с¬ло¬вих кіл. Рі¬з¬но¬ма¬ні¬т¬ні бу¬ли й умо¬ви, у яких во¬ни жи¬ли. У XVIII в. вплив ци¬ві¬лі¬за¬ції, що ні-ве¬лює, ледь ві¬д¬чу¬ва¬ло¬ся, і на¬ро¬ди си¬ль¬но ві¬д¬рі¬з¬ня¬ли¬ся за рі¬в¬нем еко¬но¬мі¬ч¬но¬го ро¬з¬ви¬т¬ку, по¬лі¬ти¬ч¬ній ор¬га¬ні-за¬ції і ку¬ль¬ту¬р¬них тра¬ди¬цій. Усе це з не¬ми¬ну¬чі¬с¬тю при¬во¬ди¬ло до ро¬з¬хо¬д¬жень у по¬г¬ля¬дах про¬с¬ві¬ти¬те¬лів. У ко¬ж¬ній кра¬ї¬ні про¬с¬ві¬ти¬те¬ль¬сь¬кий рух ніс пе¬ча¬т¬ку на¬ці¬о¬на¬ль¬ної са¬мо¬бу¬т¬но¬с¬ті.
Просвітництво в Англії
В Ан¬г¬лії в ХVІІ-¬ХV¬І¬ІІ в. пі¬с¬ля ре¬во¬лю¬ції і гро¬ма¬дя¬н¬сь¬ких во¬єн згла¬ди¬ли¬ся во¬ла¬ю¬чі про¬ти¬річ¬чя. Ро¬з¬ви-ток па¬р¬ла¬ме¬н¬та¬ри¬з¬му при¬вів до змі¬ц¬нен¬ня пра¬во¬вих форм по¬лі¬ти¬ч¬ної бо¬ро¬ть¬би. Бу¬р¬х¬ли¬вий ріст чи¬с¬ла і ти-ра¬жів пе¬рі¬о¬ди¬ч¬них ви¬дань спри¬яв пі¬д¬ви¬щен¬ню ку¬ль¬ту¬р¬но¬го й ос¬ві¬т¬нь¬о¬го рі¬в¬ня на¬се¬лен¬ня. Стрі¬м¬ко ро¬з¬ши-рю¬ва¬в¬ся ри¬нок га¬зет, книг, тво¬рів ми¬с¬те¬ц¬т¬ва обу¬мо¬вив зна¬ч¬ну ко¬ме¬р¬ці¬а¬лі¬за¬цію ку¬ль¬ту¬ри, що зві¬ль¬ни¬ла тво¬р¬ців від при¬ни¬з¬ли¬вої за¬ле¬ж¬но¬с¬ті від де¬р¬жа¬ви, це¬р¬к¬ви, ме¬це¬на¬тів та ін. Ці і ба¬га¬то ін¬ших змін у жит¬ті су-с¬пі¬ль¬с¬т¬ва ро¬би¬ли при¬го¬ло¬м¬шу¬ю¬че вра¬жен¬ня на іно¬зе¬м¬ців, що ба¬чи¬ли в Ан¬г¬лії зра¬зок су¬с¬пі¬ль¬но¬го про¬г¬ре¬су. Не ви¬па¬д¬ко¬во всі ос¬но¬в¬ні те¬чії ан¬г¬лій¬сь¬кої су¬с¬пі¬ль¬ної ду¬м¬ки пі¬д¬хо¬п¬лю¬ва¬ли¬ся пе¬ре¬до¬вою ін¬те¬лі¬ге¬н¬ці¬єю в ін-ших кра¬ї¬нах.
Бі¬ль¬шість ан¬г¬лій¬сь¬ких про¬с¬ві¬ти¬те¬лів не ви¬я¬в¬ля¬ли схи¬ль¬но¬с¬ті до аб¬с¬т¬ра¬к¬т¬но¬го те¬о¬ре¬ти¬зу¬ван¬ня. У лі-те¬ра¬ту¬рі во¬ни від¬да¬ва¬ли пе¬ре¬ва¬гу ле¬г¬ким і ру¬х¬ли¬вим жа¬н¬рам, на¬ма¬га¬ли¬ся на¬ді¬ли¬ти свої фі¬ло¬со¬ф¬сь¬кі, еко-но¬мі¬ч¬ні і по¬лі¬ти¬ч¬ні ідеї у фо¬р¬му ці¬ка¬во¬го мі¬р¬ку¬ван¬ня чи са¬ти¬ри¬ч¬но¬го ви¬к¬рит¬тя. Де¬я¬кі з них зро¬би¬ли бли¬с¬ку-чу по¬лі¬ти¬ч¬ну ка¬р¬'¬є¬ру: на¬п¬ри¬к¬лад, граф Ше¬ф¬т¬с¬бе¬рі був чле¬ном па¬р¬ла¬ме¬н¬ту, а ві¬конт Бо¬лі¬н¬г¬с¬б¬рок – мі¬ні¬с¬т-ром.