Початок літературного синтезу храмового дійства

Зводилося багато нових храмів, будувалося велике число монастирів, хоча вони були, як правило, невеликі за розміром. Крім змін у декоративному оформленні будинків, мінялися й архітектурні форми, сама композиція буді-вель.

Збільшувалося значення вертикальних ліній і членувань фасаду, що змінило і силует храму. Будівельники все частіше вдавалися до використання візерункової цегельної кладки.

Риси нового архітектурного стилю проявилися й у ряді локальних шкіл. Наприклад, Греції X-XІІ ст.ст. властиве збереження деякої архаїчності архітек-турних форм (нерозчленованість площини фасаду, традиційні форми невеликих храмів) - з подальшим розвитком і зростанням впливу нового стилю: тут також все ширше використовувалися візерунковий цегельний декор і поліхромна пла-стика.У VІІІ-XІІ ст.ст. оформилося спеціальне музично-поетичне церковне мистецтво. Завдяки його високим художнім цінностям, послабився вплив на церковну музику музики фольклорної, мелодії якої раніше проникали навіть у літургію.

З метою ще більшої ізоляції музичних основ богослужіння від зовнішніх впливів була проведена канонізація лаотональної системи - "октоїха" (вось-миголосся). Іхоси являли собою деякі мелодійні формули.

Однак музично-теоретичні пам'ятники дозволяють зробити висновок, що система іхосів не виключала звукорядного розуміння. Найбільш популяр-ними жанрами церковної музики стали канон (музично-поетична композиція під час церковної служби) і тропар (навряд чи не основний осередок візантійської гімнографії).

Тропари складалися до всіх свят, урочистих подій і пам'ятних дат. Про-грес музичного мистецтва привів до створення нотного листа (нотації), а також літургичних рукописних збірників, у яких фіксувалися пісні (або тільки текст, або текст з нотацією).

Громадське життя також не обходилося без музики. У книзі "Про цере-монії візантійського двору" повідомляється майже про 400 пісні. Це і пісні-ходу, і пісні під час кінних процесій тощо.

З ІX ст. у колах інтелектуальної еліти наростав інтерес до античної му-зичної культури, хоча цей інтерес і мав переважно теоретичний характер: увагу залучала не стільки сама музика, скільки твори давньогрецьких музичних тео-ретиків.

3. МІСЦЕ ВІЗАНТІЇ В КУЛЬТУРІ СВІТУ.

В історії світової культури Візантії належить особливе, видатне місце. У художній творчості Візантія дала середньовічному світу високі образи літера-тури і мистецтва, що відрізнялися шляхетною добірністю форм, образним ба-ченням думки, витонченістю естетичного мислення, глибиною філософської думки. По силі виразності і глибокої натхненності Візантія багато сторіч стояла перед усіх країн середньовічної Європи. Пряма спадкоємиця греко-римського світу і Сходу Візантія завжди залишалася центром своєрідної і воістину блис-кучої культури. Якщо намагатися відокремити візантійську культуру від куль-тури Європи, Переднього і Близького Сходу, то найбільш важливими будуть наступні фактори:

У Візантії:

- була мовна спільність (основною мовою була грецька);

- була релігійна спільність (християнство у формі православ'я);

- при всій багатоетнічності існувало етнічне ядро, що складалося з греків.

Візантійську імперію завжди відрізняли стійка державність і централізо-ване керування.

Це все, звичайно, не виключає того, що візантійська культура, впливаючи на багато сусідніх країн, сама підпадала під культурний вплив з боку як племен і народів, що населяли її, так і суміжних їй держав. Протягом свого тисячоліт-нього існування Візантія зіштовхувалася з могутніми зовнішніми культурними впливами, що виходили з країн, що знаходилися на близькій їй стадії розвитку, - з Ірану, Єгипту, Сирії, Закавказзя, а пізніше латинського Заходу і Древньої Русі. З іншого боку, Візантії приходилося вступати в різноманітні культурні контакти з народами, що стояли на значно більш низькій стадії розвитку ( візантійці називали їх "варварами" ).