Початок літературного синтезу храмового дійства

Яскравим представником саме цього напрямку був Михайло Пселл. При усьому своєму преклонінні перед античними мислителями і при всій своєї за-лежності від положень класиків стародавності, яких він цитував, Пселл залиша-вся проте самобутнім ("артистичним") філософом, уміючи, як ніхто інший, по-єднувати і примиряти тези античної філософії і християнського спіритуалізму, підкоряти ортодоксальній догматиці навіть таємничі дійства окультних наук.

Однак, як ні обережні і митецькі були спроби інтелектуальної візантій-ської еліти уберегти і культивувати раціоналістичні елементи античної науки, гостре зіткнення виявилося неминучим: приклад тому - відлучення від церкви й осуд учня Пселла філософа Іоанна Італа.

2. РОЗВИТОК АГІОГРАФІЇ, ХРАМОВОЇ ПОЕЗІЇ,

ЕСТЕТИКИ, МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ,

ХРАМОВОГО МИСТЕЦТВА

Загальний занепад творчої активності в "темні століття" з особою силою відбився на стані візантійської літератури.

Вульгаризація, відсутність літературного смаку, "темний" стиль, шаб-лонові характеристики і ситуації - все це ствердилося надовго як пануючі риси творів літератури, створених у другий половині VІІ- першій половині ІX сто-річчя.

Наслідування античним зразкам вже не знаходило відгуку в суспільстві. Головним замовником і цінителем літературної праці стало чорне духівництво.

Ченці часто були авторами житій. Агіографія і літургійна поезія вийшли на передній план. Проповідь аскетизму, смиренності, надій на чудо і потойбічне воздаяння, оспівування релігійного подвигу - головний ідейний зміст літератури цього періоду.

Особливих висот візантійська агіографія досягла в ІX ст. У середині X ст. приблизно півтора ста найбільш популярних житій були оброблені і перепи-сані видним хроністом Сімеоном Метафрастом (Логофетом).

Занепад жанру позначився в такому (XІ ст.): замість наївних, але живих храмових описів стали панувати суха схема, шаблонові образи, трафаретні сце-ни життя святих тощо.

Разом з тим житійний жанр, який незмінно користався широкою попу-лярністю серед народних мас, впливав на розвиток візантійської літератури й у X, і в XІ ст.ст.

Вульгаризація нерідко сполучалася з яскравою образністю, реалістичні-стю описів, життєвістю деталей, динамізмом сюжету.

Серед героїв житій нерідко виявлялися незаможні і скривджені, котрі роблячи мученицький подвиг у славу бога, хоробро вступали у боротьбу з си-льними і багатими, з несправедливістю, неправдою і злом. Нота гуманізму і ми-лосердя - невід'ємний елемент безлічі візантійських житій.

Релігійна тематика домінувала в цю епоху й у поетичних добутках. Час-тина їх безпосередньо відносилася до храмової (літургійної) поезії (церковні пі-сні, гімни), частина присвячувалася, як і агіографія, прославлянню релігійного подвигу.

Так, Федір Студит прагнув опоетизувати чернечі ідеали і розпорядок монастирського життя. Відродження літературної традиції, яке полягало в оріє-нтації на шедеври античності й у їх переосмисленні, особливо помітним стало в XІ-XІІ ст.ст., що позначилося на виборі сюжетів, жанрів і художніх форм.

Як у часи античності, епістолографія, що буяла ремінісценціями з дав-ньої грецько-римської міфології, стала засобом яскраво емоційного оповідання, самовираження автора, піднімаючи його твори до рівня вишуканої прози.В цей період запозичаються сюжети і форми і східної, і західної літера-тури. Здійснюються переклади і переробки з арабської і латині. З'являються до-свіди поетичних творів на народній, розмовній мові.