Культура Нового часу

Чимало передових, близьких народові ідей, висловив у своїх творах великий англійський письменник-сатирик Дж. Свіфт (1667—1745). В широко відомому романі "Манд¬ри Гулівера" під виглядом казкових подорожей свого ге¬роя він висміяв вади сучасного йому суспільства: чван¬ливість, жадібність, підозрілість, свавілля, несправедливість, інтриги. Дж. Свіфт висловив свою думку про нікчемність тогочасного життя, алегорично переніс втілення людсько¬го благородства на коней. Його роман — глибокий і склад¬ний філософсько-сатиричний твір.Розглядаючи історію англійської літератури XVIII ст., не можна не згадати шотландського поета Р. Бернса (1749— 1796). У своїх поезіях він змальовував образи селян ("Був бідний фермер батько мій"), виступав проти соціального й національного гноблення ("Веселі жебраки"). Революцій¬ними настроями пройняті його твори періоду Французь¬кої буржуазної революції 1789 р. — "Дерево свободи", "Чес¬на бідність".

Важливий крок у напрямку реалістичного відображен¬ня дійсності здійснила французька художня література епохи Просвітництва. Значний вплив на неї справили ре¬алістичні традиції іспанського роману і творчість таких англійських письменників, як Дефо і Свіфт. Але літерату¬ра Просвітництва у Франції мала також найближчих по¬передників у своїй країні, насамперед в особі видатного письменника Алена Рене Лесажа (1668—1747). Його сати-ричний роман "Кривий біс" і особливо "Пригоди Жіль Блаза із Сантільяни" дають панорамну картину суспільних відносин, висувають на перше місце кмітливого і спосте¬режливого простолюдина, викривають звичаї аристократії, чиновників, духовенства; піднімають завісу над справжні¬ми мотивами їхніх вчинків.

У творіннях Вольтера і Руссо французька художня літе¬ратура безпосередньо зливається з передовою громадською думкою епохи Просвітництва. Боротьба за нові естетичні ідеали досягає кульмінації в період розквіту діяльності Д. Дідро.

Дені Дідро (1713—1784) був видатним французьким про¬заїком і драматургом. Він залишив помітний слід в есте¬тичній теорії і художній критиці свого часу. В повісті "Мо¬нахиня" Дідро викриває злочини церкви. Розповідаючи про долю дівчини, насильно постриженої в черниці, він розк-риває звичаї монастирів, існуючі в них порядки. В повістях "Племінник Рано" і "Жак-фаталіст" у формі живого діа¬логу розкриваються соціальні проблеми того часу.

У галузі драматургії друге покоління просвітителів відмо¬вилося від жанру класицистичної трагедії і повернулося до міщанської драми ("серйозної" чи "слізної" комедії). Гла¬шатаєм цього повороту в драматургії був Дідро. Не король чи знатна особа, а рядова людина, буржуа повинні бути ге¬роями драми; не боротьба людини з долею, а боротьба лю¬дини проти суспільних несправедливостей повинна склада¬ти її зміст. Дідро ілюструє свою теорію власними п'єсами— "Позашлюбний син" (1757 р.) і "Батько сімейства" (1758 р.).

Глибоким соціальним змістом сповнені твори французь¬кого драматурга і публіциста П.О.К. Бомарше (1732—1799). Найбільш відомі серед них комедії "Севільський цируль¬ник" та "Весілля Фігаро", де автор висміяв нікчемність і розпусту аристократів, створив образ кмітливого і тямущого слуги Фігаро. Перед глядачем не лише безтурботний ве¬селун, майстер хитрої інтриги, але й людина розумна та енергійна. П'єси містили чимало гострих випадів супро¬ти зловживання владою, спадкових привілеїв, що ними так хизувались аристократи. Сюжети комедій Бомарше вико¬ристали великі композитори сучасності Моцарт і Россіні для створення своїх безсмертних опер.

Демократичні настрої знайшли відображення і в творчості ряду німецьких письменників. У 70-х роках XVIII ст. в Німеччині виник літературний та суспільний рух "Буря і натиск". Представники цього напряму Й. В. Гете, Й. Ф. Шіллер, Г. Бюргер, Я. Ленц та інші виступали проти деспотиз-му, в ім'я справедливості та свободи, оспівували сильних, сміливих людей, яким властиві яскраві, глибокі почуття. Саме такими рисами характеру наділені герої творів вели¬кого поета і драматурга Й. Ф. Шіллера (1759—1805). У драмі "Вільгельм Телль" оспівано швейцарського народного ге¬роя, борця за незалежність і визволення країни з-під авст¬рійського гніту; драма "Орлеанська діва" присвячена героїні визвольної боротьби французького народу Жанні д'Арк.

Найвидатнішим представником німецької літератури кінця XVIII — початку XIX ст. був поет і мислитель Й. В. Гете (1749—1832), один із найосвіченіших людей свого часу. Глибоко зрозумівши значення французької революції, він, однак, негативно поставився до революційного насиль¬ства, бо був переконаний, що більше користі дадуть вихо¬вання народу і реформи зверху. Гете як великий гуманіст вірив у геніальні творчі можливості людини, що і відобра¬зив яскраво у всесвітньо відомій драматичній поемі "Фауст". Над цим твором він працював майже все життя. У се¬редньовічну легенду про доктора Фауста, який продав душу дияволу і за це отримав можливість здійснити всі свої ба¬жання, Гете вклав новий філософсько-моральний зміст. Його героя мучать питання: у чому полягає сенс життя? Що таке щастя? І тільки в кінці трагедії, вже гинучи, Фауст до¬ходить висновку: сенс життя полягає у праці, діяльності та боротьбі. На сюжет "Фауста" французький композитор Ш. Гуно (1818—1893) створив однойменну оперу, яка ко-ристується величезною популярністю і сьогодні.