Культура Нового часу
Показовою в цьому плані є його серія з шести картин під загальною назвою "Кар'єра повії" (1731 р.). Зміст цієї серії перегукується з романом Д. Дефо "Молль Флендерс". Проте перед нами не ілюстрація, а реальна життєва істо¬рія селянської дівчини, котра в Лондоні потрапила до рук старої звідниці, потім стала утриманкою і врешті-решт за¬кінчила своє життя серед мешканців лондонського "дна".
Кожна з картин відображає певний вузловий момент цієї ординарної і багато в чому узагальненої історії, одночасно художник декількома деталями зв'язує попередню карти¬ну з наступною, створюючи своєрідну живописну сповідь. На жаль, картини не збереглися. Вони загинули під час пожежі в 1755 р. і дійшли до нас в авторських гравюрах. Близькими за духом та творчою манерою до "Кар'єри повії" постає серія з восьми картин "Кар'єра марнотратника" (1735 р.) та "Модний шлюб" (1743 р.) — найвизначніша за майстерністю виконання серія, а також "Вибори до пар¬ламенту" (1754 р.).
Своїми серіями-хроніками Хогарт започаткував перші сторінки реалізму в живописі та графіці. У його творах світ не втрачає своєї чуттєвої чарівності, негідними постають лише засоби використання життєвих благ у сучасному йому суспільстві.
Весь хід розвитку просвітницького реалізму свідчить про його тісний зв'язок з усім спектром культурних пошуків епохи. Саме в реалістичному мистецтві того часу знайшла свій вияв тенденція до внутрішньої цілісності твору, подо¬лання його відірваності від життя. Зміцнення реалістичної установки на зображення дійсності в мистецтві розглядалось ідеологами Просвітництва як ефективний засіб вирішення суспільних проблем.
І все ж, незважаючи на значні досягнення, реалізм як провідний тип художнього осмислення дійсності заявить про себе на більш високій стадії суспільного і художнього розвитку. Важливою передумовою цього повинна була стати поява цілісної реалістичної системи розуміння світу і лю¬дини. Проте це вже лежало за межами XVIII ст.
Головне досягнення англійського живопису XVIII ст. — портретний жанр, який посідає одне з основних місць і в стінах Королівської Академії мистецтва — національної художньої школи, відкритої в 1768 р. та більш незалежної (як первісток буржуазної культури), ніж європейські ака¬демії на континенті.
Першим президентом академії був Джошуа Рейнольдс (1723—1792), живописець і теоретик, який обстоював класицизм, хоча в своїх роботах тонко реагував на віяння часу, захоплювався колоритом Тіціана і Рубенса, багато чого у них запозичив. Чимало робіт створив на історичні і міфо¬логічні сюжети ("Немовля Геркулес, яке душить змій" — картина, замовлена у 80-х роках Катериною II, прослав¬ляє перемоги Росії — одна з найкращих у цьому жанрі). Рейнольдс малював дуже багато — іноді до 180 портретів на рік. Роботи його були пишними й урочистими, але в них повною мірою відображена просвітительська віра в люди¬ну, її розум, її досконалість та інші позитивні якості. Пол¬ководці ("Лорд Хітфілд"), письменники ("Порене Стерн"), актори ("Девід Геррік", "Сара Сіддонс в образі музи тра¬гедії"), лондонські красуні ("Неллі О'Брайен"), дитячі портрети, які мали гучний успіх, — все це у зображенні Рей-нольдса чудові люди, в них підкреслено все найкраще, натхненне.Художник Просвітництва наголошував у персонажі не на його майновому стані, а на особистих рисах, духовній суті. Внутрішня динаміка картин досягається певним ко¬льоровим складом: напруженим контрастом між звичайним золотаво-червоним, золотаво-брунатним колоритом і вкрапленнями плям інтенсивно-синього, зеленого або яс¬краво-гарячого.
Рейнольдсу англійський живопис завдячує славою. Цьо¬му сприяли і громадська просвітницька діяльність худож¬ника, і його праці з теорії мистецтва, естетики.
Найближче до Рейнольдса стояв Джордж Ромні, який малював портрети молодих англійок ("Дочка пастора", "Місіс Грір"), звичайно, камерно, інтимно, навіть іноді впадаючи у солодкуватість ("Мати і дитя"). Менш відомі портретисти — Джон Хоппнер, Джон Опі (англійський Караваджо); шотландський майстер Генрі Реберн. Захоп¬лено був прийнятий на континенті Томас Лоуренс. Почавши з портретів, близьких творчо до Рейнольдсових, Лоу-ренс завершив свою творчість більш холодними, поверхо¬во ефектними, хоч і, безсумнівно, віртуозними за технікою виконання. Певного розвитку набрав побутовий жанр, гра¬фіка — в основному репродукційна, вона популяризувала твори живопису.
Другий великий портретист Англії XVIII ст. — Томас Гейнсборо (1727—1788). Якщо Рейнольдс показав реалі¬стичну сторону просвітницької естетики, то Гейнсборо — емоційну. Тонке відчуття природи, музикальність худож¬ника визначили натхненність, мрійливість, тиху замис¬леність відображених персонажів. Гама сіро-голубих, зелен¬куватих відтінків стає визначальною в його живописі. Він не підкреслює суспільної ролі героя (портрет Сари Сіддонс). В його репрезентативних портретах є інтимність і мелан¬холія. Ліричному обдаруванню Гейнсборо близький сенти¬менталізм, який у цей час формувався в англійській літе¬ратурі, але, як і кожний великий майстер, він не виходить за рамки одного стилю.