Українська культура XIX — початку XX ст
Найвагоміші здобутки української літератури кінця XIX — початку XX ст. пов'язані з діяльністю Івана Франка. Універ¬сальна особистість в історії світової культури, поет, прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і організатор літе¬ратурного життя. Його творчість стала основою комплекс¬ного вивчення зв'язків української та світової культур.
Творчість І.Франка відзначається самобутністю і водно¬час споріднена з новими явищами в європейській літера¬турі кінця XIX ст. Його "Галицькі образки" — приклад ціка¬вого експерименту: введення оповідних форм у поезію.Самобутність художнього мислення І.Франка виразно виявляється у поезіях ліричного циклу. Характерна щодо цього його збірка "З вершин і низин", "Зів'яле листя".
Цінним внеском у світову літературу стали філософські поеми І. Франка — "Смерть Каїна" і "Мойсей".
Прогрес у літературі І. Франко широко пов'язував із вдосконаленням засобів психологізму ("Лель і Полель", "Перехресні стежки", "Украдене щастя"). Творчість Фран-ка-новеліста належить до кращих зразків світової літера¬тури.
Українська література на переломі XIX—XX ст. позна¬чена новаторськими тенденціями. Поряд з відомими іме¬нами (І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська) з'являються самобутні таланти (С. Васильченко, М. Вороний, А. Кримський, П. Карманський, О. Олесь, В. Винниченко). Утверджуються нові ідеї, теми, образи, форми художнього вираження. На оновленні літератури позначився вплив європейського модернізму, мотиви якого властиві вітчизняній культурі XIX ст.
Першим з гаслами модернізму виступив український поет М. Вороний. У 1901 р. він надрукував відозву до ук¬раїнських письменників з проханням надсилати для заду¬маного ним альманаху "З-над хмар і долин" твори філо-софського спрямування. Він звернув увагу передусім на "естетичний бік" видання, мав на меті наблизити його до "новітніх течій", уникати творів грубо реалістичних з по¬казом щоденного життя. Навколо виступу поета виникла літературна полеміка, у якій брали участь І. Франко, Леся Українка та ін.
У руслі модерністських пошуків формувалася творчість галицьких письменників. У 1906—1909 рр. діяло літературне об'єднання "Молода муза" (П. Карманський, Б. Лепкий, О. Луцький, В. Пачовський, С. Твердохліб та ін.).
Навколо літературно-мистецького видання "Митуса" об'єдналися поети неосимволістського напряму. На заса¬дах символістської поезії стояли В. Бобинський, Р. Купчин-ський, Ю. Шкрумеляк, О. Бабій, М. Голубець, Л. Лепкий.
У 1909—1914 рр. група письменників-модерністів гурту¬валася навколо київського журналу "Українська хата". Серед них — М. Сріблянський (Шаповал), М. Євшан, Г. Чупринка, М. Філянський.
4. Проблеми національного самоусвідомлення і но-вочасного професійного рівня були визначальними для різних галузей українського мистецтва. У перші десятиріччя XIX ст. в Україні виникає професійний театр (Київ, Харків, Полтава, Ніжин, Катеринослав), але український репертуар для тогочасних мандрівних труп був небагатий, за винят¬ком п'єс І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, піз¬ніше Т. Шевченка та Я. Кухаренка.
Поява 1798 р. перших трьох частин "Енеїди" І. Котля¬ревського, де народна мова вживається як літературна, відкриває нову главу української літератури і драматургії зокрема. Творчість І. Котляревського започаткувала нову українську драматургію і була своєрідним доробком у ца¬рині світського театру.
Виникненню професійного театру передували аматорські вистави. З домашнього аматорського театру генерал-губер¬натора Я. Лобанова- Ростовського виник у 1818 р. Полтав¬ський театр. В аматорських виставах грав І. Котляревський, котрий у 1819—1821 рр. очолював Полтавський театр. Саме для Полтавського театру він написав 1819р. п'єси "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник", де використав прийо¬ми вертепу, інтермедії, численні народні пісні й водевільні діалоги.
Традиції І. Котляревського продовжив Г. Квітка-Осно-в'яненко, основоположник художньої прози в новій укра¬їнській літературі, один із засновників Харківського про¬фесійного театру. Великий успіх мали соціально-побутові комедії Г. Квітки-Основ'яненка "Сватання на Гончарівці" (1835) і "Шельменко-денщик" (1838).