Українська культура XIX — початку XX ст
Поряд з різними природничими науками в XIX ст. особ¬ливого розвитку набирає медицина. Видатними вченими-медиками були: Ілля Буяльський, Єфрем Мухін, Павло Наранович. Так, І. Буяльський видав оригінальний атлас з оперативної хірургії "Анатомико-хирургические таблицы", які були перекладені на ряд іноземних мов. Також ним упер¬ше в межах Росії був застосований хлороформний наркоз.Чимало зробив для розвитку хірургії в Україні Микола Іванович Пирогов. У 1856 р. М. І. Пирогова призначили на посаду опікуна Одеського навчального округу, де він пору¬шив питання про відкриття університету в Одесі. У 1858 р. отримавши посаду опікуна Київського навчального округу, він сприяв розвитку і демократизації освіти. Пирогов був од¬ним із видатних хірургів XIX ст., добре відомим не лише в Україні, але і за кордоном. Він працював майже в усіх ділян¬ках хірургії, але особливо прославився у галузі кістково-пла¬стичних операцій, воєнно-польової хірургії, десмургії.
Видатним хірургом був Микола Васильович Скліфосов-ський, професор Київського університету, завкафедрою Московського університету. М. В. Скліфосовський одним із перших почав впроваджувати в оперативну практику асептику і антисептику. Часто приїздив в Україну і оперу¬вав хворих у Полтавській міській лікарні, мав симпатії до українського національного руху.
Одним з перших професорів хірургії, які починали чи¬тати лекції українською мовою, був декан медичного фа¬культету Харківського університету Павло Михайлович Шумлянський. Наукові праці Шумлянського присвячені лікуванню вивихів.
Петро Андрійович Наранович займався розвитком уро¬логії, запропонував ряд нових хірургічних інструментів, дуже вдало робив операції на очах.
Талановитим хірургом, основоположником вільної пере¬садки шкіри в Україні був Олександр Степанович Яценко.
З 1787 до 1805р. у Львівському університеті діяв медич¬ний факультет. У 1805 р. замість медичного факультету створено дворічну медико-хірургічну школу, 1833 р. цю школу реорганізовано на трирічну. У 1894 р. у Львові знову засновано медичний факультет. В Одесі медичний факультет відкрито у 1900р.
Професорами терапії в Росії у XIX ст. були українські вчені-медики: Йосип Варвинський, професор Московського уні¬верситету, Йосип Каменський-Гамета був професором Петер¬бурзької медико-хірургічної академії та редактором "Военно-медицинского журнала". Професорами цієї академії були: Прохор Чаруківський, Іван Сміловський, Степан Андрієв-ський, Аркадій Альфонський був професором, деканом та ректором Московського університету, Яків Саполович був ди¬ректором Петербурзького медико-інструментального заводу.
У XIX ст. розпочали свою працю два найвидатніші тера¬певти України Т. Г. Яворський та М. Д. Стражеско, їх обох вважають засновниками терапевтичних шкіл України.
Крім цього, в XIX ст. набувають широкого розвитку фар¬макологія, епідеміологія, акушерство, стоматологія.
Займалися науковою працею лікарі провінційних ліка¬рень та працівники лікарських управ, міських та військо¬вих лікарень. Наукові розвідки та популярні медичні праці писали видатні громадські діячі-лікарі Модест Левицький, Іван Липа та Євген Озаркевич, засновник та директор "Народної лічниці" у Львові.
Після ліквідації кріпацтва почався розвиток земської медицини. Напрям її розвитку йшов від роз'їзної до стаціо¬нарної медицини з улаштуванням амбулаторій, збільшен¬ням кількості лікарських дільниць. Відкривалися земські акушерські і фельдшерські школи. В усіх 70 повітах налічу¬валося 50 земських акушерок та 150 лікарів.
3. Розвиток культури в Україні надзвичайно ускладню¬вався мовною політикою, яку здійснювали уряди Польщі та Росії. Якщо у XVIII ст. російський уряд забороняє книго¬друкування українською мовою, то в XIX ст. заборони сто¬суються освіти. Так, у 1817р. була закрита Києво-Могилянська академія як освітній центр України. Особливо негатив¬не ставлення до української мови визначає вже згадуваний вище Валуєвський циркуляр, який у 1876 р. був підтверджений і доповнений пунктами Емського акта. Емським актом у Росії вводилася жорстка цензура на українські книжки, що ввози¬лися з-за кордону; заборонялося вживання української мови на сцені, при нотописанні.
Мовна політика в Галичині і Буковині з часу, коли вони опинилися під Австрією, також не сприяла вільному роз¬витку української мови. Так, якщо в 1787р. при Львів¬ському університеті було відкрито Руський інститут, де на двох факультетах (філософському і богословському) ок¬ремі предмети викладались українською мовою, то вже в 1808 р. інститут було закрито під тиском польських шов¬іністичних кіл. Національно-культурному розвитку пере¬шкоджали австро-польські реакційні сили. Намагання цісарського уряду латинізувати український алфавіт вик¬ликало так звану азбучну війну, проти цього виступив М. Шашкевич. Протести передової галицької інтелігенції, підтримані відомими європейськими славістами Ф. Міклошичем і П. Шафариком, змусили реакційні кола відмови¬тися від свого задуму.Першу в Галичині граматику української мови створив 1829 р. І. Могильницький. У 1846 р. з'являється "Граматика української мови" Й. Лозинського. Під впливом революції 1848 р. в Австрії у Львові створюється культурно-освітнє то¬вариство 'Талицько-руська матиця", яке видавало книж¬ки з різних галузей знань. Першою такою книжкою був "Буквар руський для школ в Галіції" (1848р.), згодом ви¬дано "Читанку для малих дітей" М. Шашкевича. У Львівському університеті відкрито кафедру української мови та літератури.