Загальні засади правового забезпечення культурної сфери в країнах Заходу

У 2000 році „Міжнародна мережа за культурне розмаїття” підготувала Перелік міжнародних принципів стосовно культури, що є доволі повним, хай і не вичерпним описом інструментів та документів, зібраних і прокоментованих відповідно до 10 робочих категорій:

Культурні права як основні права людини;

Захист культурної спадщини;

Захист авторських прав;

Поширення культурних товарів і послуг;

Культура як складник розвитку;

Між культурний діалог і міжнародне культурне співробітництво;

Ко-продукція і поширення культурних благ;

Культурна політика;

Митці і творці (статус і поширення творів);

Стимулювання мовної різноманітності.

Фінансові й фіскальні стандарти державної підтримки культури виглядають особливо важливими, якщо поглянути на проблему забезпечення культурних потреб з позицій споживача (і то якнайширшого, масового) культурної продукції та послуг. У цьому плані логічною для держави виглядає підтримка наймасовіших культурних практик своїх громадян. До таких практик належать - перегляд телебачення та слухання радіо, читання преси та книжок, відвідування концертів (передусім - популярної музики) та інших розважально-дозвіллєвих заходів.

Менш поширеними, але більш "просвітницьки цінними", на погляд багатьох, є відвідування театрів, музеїв, бібліотек тощо.

Ще один важливий напрям правового регулювання культурної сфери - це регулювання інституційної та інвестиційної діяльності, тобто прямого створення й фінансування державою чи місцевим самоврядуванням культурно-мистецьких закладів, а також держзамовлення на культурну продукцію (фільми, книговидання, телепрограми, видовищні заходи, твори монументального мистецтва тощо). Такі прямі механізми державної підтримки культури логічно випливають із того погляду на мінімальні культурні потреби, який передбачає потребу суспільства (а отже, й відповідальність демократичної держави) у збереженні й розвитку національної культури у всій її цілісності.

Ринкові й навіть фіскальні механізми далеко не у всьому й не завжди здатні таке збереження забезпечити, особливо в сучасних умовах дедалі потужнішого впливу глобалізаційних процесів на культури невеликих країн і націй. Тому на окремих ділянках роль прямої організаційно-бюджетної підтримки для виживання національних культурних інституцій (іншими словами, для забезпечення мінімальної потреби суспільства у даному складникові своєї національній культурі) є незамінною.До таких ділянок, де державі в сучасних умовах доцільно й далі продовжувати повне бюджетне утримання чи значне дотування культурних закладів, на думку більшості європейських фахівців, належать:

публічні та спеціальні бібліотеки (повне бюджетне утримання та поповнення фондів);

музеї, заповідники, заклади культури клубного типу, школи естетичного виховання, зоопарки (утримання переважно за рахунок бюджетної дотації із платним характером послуг, але при контрольованих низьких цінах усіх чи більшості послуг);

театри (драматичні, музичні, дитячо-юнацькі) та академічні мистецькі колективи (симфонічні та камерні оркестри, хори, ансамблі) істотне дотування з державного (для національних закладів) та місцевого бюджетів, в межах згаданої базової мережі культурно-мистецьких закладів;