Мораль і етнічна культура

Історична зміна моральних систем у межах самої моральності й під могутньою дією соціальних новацій відбувається в основному за рахунок творчості, завдяки якій здійснюється вихід за межі наявно даного в моралі. Разом із тим творчість у моралі не може мати суспільної значущості, якщо її результати не закріплені, не вкорінені у свідомості та поведінці мас, не стають поступово традиційними. В свою чергу, зміст культурно-історичної традиції у сфері моралі має перспективи тривалого існування лише в тій мірі, в якій він здатний не перешкоджати інновації, вступати з новим у відносини взаємного впливу, змінюючи власні структуру і смисл.

За різних історичних обставин ступінь і рівень кореляції традиції й творчої активності визначають специфіку й темпи морального прогресу на відповідній стадії розвитку суспільства. Слід зазначити, що навіть у разі явного превалювання традиційних сталих начал, суб'єктивної зверненості моральної системи в минуле, її, так би мовити, прихований розвиток не може бути цілком припинений, оскільки не може бути зупинений загальносоціальний розвиток, відображенням якого в кінцевому підсумку виступає прогрес моралі.

Творчість у моралі не тільки детермінується культурно-історичною традицією етносу, а й здатна істотно реформувати моральний зміст традиції, надавши йому частково або зовсім іншого смислу, акцентації, практичних висновків. Творчість може виступати стосовно морального змісту культурно-історичної традиції як своєрідна «редагуюча інстанція», що постійно переглядає трансльований матеріал. У свою чергу, традиція є об'єктивним стимулом і обмеженням творчості в моралі, даючи вихідні елементи для формування нової моральної системи й створюючи певне «річище» творчості, бо всяка творча новація є такою у співвіднесенні зі змістом традиції. Традиція в даному випадку постає як негативне визначення творчості,, як об'єкт діалектичного заперечення, що дає змогу творчості визна-. читися в своїй самостійній вагомості.

Творчість у моралі як одна з найважливіших сторін морального прогресу є єдиним і нерозривним вибудовно-кри-тичним процесом, де творення нових моральних принципів, норм і цінностей неможливе без утвердження критичної позиції стосовно старих, негація ж старих неможлива без висунення позитивної моральної програми, без продукування альтернативних елементів моральної системи.

Етнічна культура, в лоні якої відбуваються вищеописані щонайскладніші процеси, виступає цілісним самоцінним організмом. Будучи надзвичайно сильним і визначальним стимулом для культури національної, етнічна культура виступає її важливою суттєвою частиною. Взаємовідносини між етносом і нацією дуже неоднозначні. Етнос, як уже наголошувалося, об'єднує тільки людей, пов'язаних спільністю крові, історичного походження, мовою, традиціями та звичаями, особливою, лише йому притаманною ментальністю, тобто специфічним стилем мислення, світосприйняття та світовідчуття. До етносу не можна приєднатися за власним бажанням, історично належачи до іншого етносу. Нація ж може збігатися з одним етносом, а може складатися із сукупності різних етносів.

Таким чином, поняття нації має більш політичний, соціальний, правовий відтінок, аніж поняття етносу, до якого людина належить початково за фактом свого народження. Поняття ж «нація» збігається з поняттям «держава». Не випадково відомий міжнародний інститут має назву Організація Об'єднаних Націй, хоча до неї входять не нації, а держави. Для належності до нації достатньо територіальної спільності, патріотичної єдності зі своєю державою, відчуття себе громадянином цієї держави.В історії людства нація, як правило, складається в багатонаціональних країнах шляхом об'єднання інших етносів навколо корінного, котрий дав ім'я нації і є її ядром, найважливішим джерелом її культури, оскільки культура етнічна є серцевиною культури національної. Розуміння цієї складної супідрядності в масовій свідомості, певно, врятувало б від дуже багатьох непорозумінь, трагічних міжнаціональних сутичок.

Стосовно реалій нашої країни зауважимо, що в основі національної культури України як визначальна і найпродуктивніша творча сила постає культура українського етносу, котра вступає в складну й плідну взаємодію з іншими етносами держави, що являють собою невід'ємну частку української поліетнічної нації. Етнічна й національна належність людини можуть не збігатися. Етнічний росіянин, живучи на Україні й визнаючи себе її громадянином, є представником української нації-держави, й добре, якщо він це усвідомлює й переживає природні патріотичні почуття, котрі ніякою мірою не перешкоджають йому водночас перебувати і в полі тяжіння російської культури, як перебування в полі тяжіння української культури не робить канадського українця меншим патріотом канадської нації-держави.

Належати чи не належати до тієї або іншої нації — це питання вільного морального вибору індивіда. Та як усякий моральний вибір він породжує часом болісні для особистості колізії, оскільки належати до нації — означає брати на себе відповідальність (звичайно, моральну, у сфері духу) за всі її діяння протягом тривалого історичного шляху, бути готовим сплачувати за моральними рахунками цієї нації, оскільки на відміну від юстиції мораль знає колективну відповідальність. Виходячи з цього, жодна порядна людина не може зняти з себе моральну відповідальність за не найкращі діяння свого народу й держави, навіть якщо вона особисто до цих діянь не причетна. Водночас пишатися набутками нації вправі тільки той, хто не ухиляється від відповідальності за вчинене.