Мораль і етнічна культура

До числа специфічних рис моральної спадкоємності належить і зміна змісту категорій моралі в ситуаціях їх передання від одного покоління до іншого за зовнішньо-формальної незмінності. Стандартний вибір категорій моральної свідомості — добро, зло, совість, обов'язок і т. д.— рідко коли поповнюється новими елементами або втрачає наявні, настільки універсальні й широкі рамки їхньої змістової зміни, котра, втім, не зачіпає саму усталену протягом тривалих історичних періодів форму.

Негативним вираженням спадкоємності є трансльовані традицією пережиткові моральні принципи, норми та цінності, що існують як моральне відображення решток минулих соціальних систем, котрі збереглися в суспільстві.

Моральна спадкоємність у межах тривалого існування етнічної культури виступає, по-перше, як міжформаційна, по-друге, як міжгенераційна. Міжформаційна трансляція морального забезпечує зв'язок між моральними системами різних суспільно-економічних формацій; міжгенераційна — зв'язок різних етапів розвитку однієї й тієї ж самої моральної системи. Спадкоємність у моралі нерозривно пов'язана з усією рештою видів соціально-історичної спадкоємності, що не виключає їхнього хронологічного та змістового незбігу через відносну самостійність моралі як форми духовно-практичного буття етносу.

Спадкоємність у моралі, як і взагалі історична спадкоємність, не може бути повною, абсолютною. Втрати в цьому процесі неминучі, оскільки всякий розвиток відбувається за рахунок відмирання окремих форм. У даному випадку відмирають саме ті елементи, котрі мають позитивну цінність тільки для однієї окремо взятої суспільної формації.

У цій ситуації яскраво проявляється внутрішня амбівалентність традиції, яка виконує не тільки позитивні функції (закріплення, збереження соціального досвіду), а й негативні (трансляцію пережиткових, атавістичних способів діяльності, мислення, поведінки). Традиція виступає в даному разі не лише як сприяючий, а й як перешкоджаючий моральному прогресові момент. Соціоморальний досвід, передаваний з допомогою культурно-історичної традиції, включає в себе не тільки позитивний із точки зору нової моральної системи, а й негативний зміст. Останнє може закріплюватися всупереч соціальним устремлінням актуально існуючої моральної системи. Іноді традиція може виступати і як своєрідне прокляття етносу, якого він позбувається з величезними труднощами.

Всяка наступна моральна система неминуче вступає в кореляцію з попередніми, певним чином співвідноситься з ними, щось при цьому сприймаючи, а щось відкидаючи. Подібна ситуація створює в межах культурно-історичної традиції об'єктивні можливості для творчості, можливої в ході здійснення морального успадкування. Традиційність же певним чином детермінує тип і межі творчості в моральній сфері.

З одного боку, збереження досягнень попередніх стадій морального зростання робило можливим рух до наступних, забезпечуючи безперервність такого розвитку, з іншого — необхідність відповіді на принципово нові запити сучасності ставила перед творчістю завдання нормального розвитку моралі.

Фактичний матеріал історії культури свідчить про вияв у реальному функціонуванні моралі трьох сторін культурно-історичної традиції: статичної (просте тиражування певних моральних форм), канонічної (тиражування з одночасним запереченням чужих форм), динамічної (гнучка адаптація до нових реалій зі зміною у відповідності з ними форми та змісту трансльованого морального досвіду). Подібна суперечливість дає підставу для висновку, що культурно-історична традиція є водночас і стимулом, і гальмом морального прогресу і що та або інша сторона її в залежності від конкретних соціально-історичних обставин виступає на передній план.Моральний прогрес не заперечує культурно-історичну традицію як системозберігаючий, інерційний і в цьому розумінні необхідний елемент розвитку. Моральний зміст, передаваний культурно-історичною традицією, життєздатний і може інтегруватися в нову моральну систему лише в тому разі, якщо в ході його передання статичний і канонічний моменти трансляції поступаються головною роллю динамічному, за рахунок якого елементи моралі минулого приводяться у відповідність із ситуацією теперішнього.

Динамічний момент культурно-історичної традиції як-найбезгюсереднішим чином пов'язує її з творчістю. На рівні міжформаційної спадкоємності творчість у моралі ставиться на порядок денний тоді, коли зміна соціальних умов життя людей вимагає або остаточної руйнації існуючої моральної системи, або значних змін її форми та змісту.

Творчість у моралі має двоїстий характер: це деструкція — критика принципів, категорій і норм старої моральної системи з позицій зміненої дійсності, пошук і демонстрація її суперечностей, ігнорування і неприйняття імперативів цієї системи на практиці. І це — конструктивна сторона творчості: переосмислення структурних зв'язків, типу супідрядності елементів зживаної моральної системи, сповнення їх новим змістом, формування нових моральних принципів, норм і понять.