Мораль і етнічна культура

Поза трансляцією морального досвіду попередніх поколінь виникає питання й про доцільність наявності загальнокультурного принципу спадкоємності, що пронизує собою всі складові цілого етнічної культури.

Без перетворення своїх структурних компонентів під дією мінливих національно-історичних реалій моральна система з живого соціального організму, що має забезпечувати особливу регулятивну функцію, перетворюється на мертву догму, котра перешкоджає поступальному розвиткові суспільства. Відсутність збалансованості між традицією й творчістю в межах моральної системи чревата або її крахом унаслідок безконтрольного превалювання інноваційних процесів, що ставить питання про виникнення нової моральної системи, або, якщо безроздільно превалюють традиції, пережитковим існуванням даної форми моралі, що знов-таки загрожує їй загибеллю в історичній перспективі. Орієнтація моральної системи на переважне збереження або ж на переважну творчу перебудову свого змісту залежить від характеру світоглядних орієнтацій суспільства тієї чи іншої епохи.

Специфіка забезпечення процесу спадкоємного розвитку культури та моралі зумовлює й наявність типів традицій. Зокрема, виділяються так званий «консервативний» тип традиційності, а також динамічний тип, що протистоїть йому.

Перший пов'язаний із жорсткою, однозначною фіксацією певних елементів трансльованого морального змісту, з наданням йому знаково-ритуалізованої форми, де власне моральне складно диференціюється від кодифікованих форм зовнішнього вираження. Мораль у цьому випадку є не тільки загальною програмою поведінки, а й передусім самою поведінкою, набором поведінкових реакцій.

У другому типі традиційності виявляється порівняно вищий ступінь свободи, варіативності в переданні морального досвіду, виникає принципова можливість трансформації трансльованого змісту в процесі передання. За рахунок другого типу традиційності забезпечується спадкоємність і в культурно-історичному, й у власне моральному розвитку. Зауважимо, що етнічна культура справляє специфічний вплив на формування рамок взаємодії традицій і творчості в функціонуванні моральної системи, що, в свою чергу, визначає ступінь динамічності або консервативності останньої.

За всієї універсальності багатьох принципів та елементів моралі кожна епоха й етнічна культура накладають на неї свій особливий відбиток, диктований своєрідністю етносоціальної структури конкретного суспільства. Рівень політичної динамічності етнічної культури висуває й відповідний тип традиційності як домінуючий. Саме за цією ознакою виокремлюються так звані традиційні та інноваційні суспільства. До перших, як правило, належать застійні держави Сходу, де традиція, орієнтація на збереження вже досягнутого превалює над прагненням вийти за межі раз окресленого кола; до других належать динамічні, рухливі, швидко змінювані цивілізації Заходу, орієнтовані на створення нового, якого раніше не існувало, котрі розглядають новизну як незаперечне моральне благо.

Трансляція морального досвіду з причини відсутності у моралі власних соціальних інститутів, її неінституцій-ності здійснюється через інші соціальні інститути в межах етнокультурної цілісності. За такої форми трансляції моральний зміст «розчиняється» в усій безлічі економічних, політичних, правових, художніх феноменів, що містяться в культурно-історичній традиції. Моральний досвід не може бути сприйнятий як щось цілком автономне в межах загальної системи соціально-історичного досвіду людства, що є неоціненним набутком етнічної культури, оскільки в реальній історичній практиці загальнолюдські цінності засвоюються індивідами й масами через саме ту культуру, в лоні якої вони зросли й сформувалися. Етнічна культура здійснює самотрансляцію в часі передусім з допомогою традицій і може бути представлена у вигляді сукупності традицій. Останні ж немислимі поза культурою. Таким чином, дану проблематику слід розглядати в системі культура — традиція — мораль.Аналіз динамічної взаємодії культури, традиції і моралі дає змогу зробити висновок про те, що, руйнуючися під дією деструкції віджилих суспільно-економічних відносин, стара моральна система окремими своїми елементами (принципами, нормами, цінностями) може інтегруватися до складу культурно-історичної традиції й таким чином брати участь у процесі виникнення нової моральної системи на основі спадкоємності.

Спадкоємність у подібному випадку можлива на двох рівнях: на рівні звичаю (просте тиражування відомих норм) і на рівні діалектичного зняття попередніх форм моралі наступними. Перший вид спадкоємності має місце, як правило, між стадіями одного цілого, але явно недостатній при здійсненні зв'язку між різними цілісностями, переході до нової стадії розвитку. Вираженням другого виду спадкоємності буде вже не звичка (рівень поведінкових реакцій індивідів і мас із характерним для нього автоматизмом), не звичай (граничний прояв консервативно-зберігаючої сторони традицій), а традиція в її динамічній формі.

Вся сукупність різних елементів моральних систем минулого постає як моральний спадок, що є частиною культурного спадку. Моральний спадок може бути стихійно засвоєний масовою свідомістю або бути підданим цілеспрямованому відборові та сприйняттю.