Мораль і етнічна культура

У свою чергу культурно-історичний тип світогляду виступає як систематизація, осмислення того аморфного, ледве помітного феномена, котрий, одначе, цілком реально існує й може бути названий світосприйняттям епохи та культури. Зауважимо, що світосприйняття несе в собі величезну кількість елементів суспільної психології: окремих емоцій, уривчастих уявлень, поглядів, бажань і реакцій на природний і соціальний світ. Із цього первісного хаотичного стану й кристалізується світогляд як сукупність поглядів і переживань, підданих ґрунтовному опрацюванню розумом, ним систематизованих і впорядкованих.

В межах культури можуть співіснувати або протидіяти різноманітні варіанти світоглядів, котрі поза всякими суперечностями несуть у собі незгладимий слід спільності у відображенні рівня розвитку свого суспільства, його сильних і слабких сторін, переважання тих чи інших елементів усього соціально-економічного та духовного життя. Типи світоглядів, співвідносні в межах даної культури, створюють в усій різноманітності своїх проявів у філософії, політиці, праві, моралі, мистецтві, релігії суспільну ідеологію, котра має в кожному конкретному випадку національно-культурні особливості.

Через світоглядні орієнтації етнічна культура впливає на формування відповідної їй моральної системи. Саме тому історично визначена система моралі перебуває в межах ширшої цілісності культури, котра передбачає в імперативній за своєю суттю формі специфічний тип зв'язку всіх своїх компонентів. Завдяки цьому забезпечується глибинна, сутнісна єдність цієї культури.

Подібне явище опосередкування всієї сукупності прийнятих у дану епоху природничонаукових концепцій якимось вихідним, панівним принципом (концептом) дістало в наукознавстві найменування «парадигми».

Загальнокультурна «парадигма», або «ядро культури» (йдеться про особливий принцип зв'язку всіх її компонентів, що забезпечує сутнісні культурні феномени), будучи специфічним відображенням у духовній сфері особливостей структури й походження тієї чи іншої суспільної формації та її локально-історичних проявів, визначає в загальних і водночас важливих рисах парадигму моральної системи кожної даної епохи, кожного даного суспільства.

Дана парадигма моралі закріплюється всім масивом етнічної культури. Моральні уявлення освячуються національними традиціями, що виступають як норми поведінки, оцінки відносин для мільйонів людей. Усяка етнічна куль» тура продукує той чи інший моральний ідеал, що постає підсумком усього розвитку культури конкретного етносу, оперує поняттями «добро» і «зло», «ницість» і «благородство», «честь» і «безчестя», хоча їхній предметний зміст суттєво різниться в залежності від реалій історичного досвіду, притаманного саме цьому етносові. Останнє аж ніяк не означає наявності якоїсь прірви між моральними уявленнями різних етносів, оскільки йдеться про принципову єдність у величезній розмаїтості.

Подібна етнокультурна розмаїтість демонструє високу цінність індивідуального морального досвіду кожного окремого етносу (цієї колективної особистості), оскільки без індивідуального осягнення істини не може бути віри в неї, а отже й учинку, опертого на її закони.

Кожний етнос мусить сам, у звершеннях своєї історії та культури, пройти власний шлях морального вдосконалення й віднайдення етнічної істини. Шлях цей вільний і неповторний, але з цієї причини мораль, створена на всі часи й для всіх народів, незастосовна ні до якого часу й ні до якого народу, бо уніфікація моралі, кодифікування її в абстрактно-загальнообов'язкових формах позбавляють мораль її власне людського, особистісного значення, перетворюючи етнічні норми на чужу репресивно-ворожу етносові силу.

Спроби створення єдиної моралі неминуче закінчувалися крахом, бо замість офіційно проголошених кодексів моралі (що вже саме по собі є абсурдом, як це було у випадку з горезвісним «Моральним кодексом будівника комунізму», бо мораль є неписаним законом, а кодифікована мораль перестає бути мораллю) в різних етнічних культурах діяла виплекана століттями мораль народу, що відображує й світлі, й похмурі сторони його справжнього, а не вигаданого життя. Сам етнос через механізм власної культури покликаний зберігати моральний досвід попередніх поколінь, моральний зміст своєї культури.Мораль кожної історичної епохи й кожного конкретного суспільства не зводиться до простого механічного конгломерату різних елементів (норм, цінностей, принципів), а виступає системним об'єктом, зі своєю специфічною структурою, що забезпечує внутрішню єдність системи. В межах культури моральна система покликана виконувати поряд із традиційними й такі функції: 1) трансляцію морального досвіду попередніх поколінь; 2) перетворення власних структурних компонентів і типу їхньої супідрядності як відображення соціально-економічних перетворень у розвитку суспільства; 3) приведення традицій і актів творчості в своїх межах до збалансованого співвідношення на основі загального характеру функціонування даної формації.