Костюм — частка народної душі

Значний внесок у розвиток етногра¬фічної науки в цілому та у вивчення укра¬їнського традиційного вбрання зокрема зробили дослідники кінця XIX — почат¬ку XX ст. Ф. Вовк та К. Мошинський. Вони узагальнили все, що було зроблено їхніми попередниками, та, зі¬бравши величезний новий матеріал, поча¬ли вивчати одяг українців у широкому порівнянні з одягом інших народів та іншими явищами культури. Обидва до¬слідники аналізують окремі форми укра¬їнського традиційного вбрання в їхньому історичному розвитку, виділяючи при цьому його головні класифікаційні озна¬ки. На основі цих ознак кожен із них створив свою певну типологію, яка стала базою дальших пошуків і теоретичних розробок.

Збирання відомостей, що стосуються традиційного вбрання, велося в ті часи не лише столичними вченими-етнографами, а й багатьма місцевими любите¬лями української старовини. їхня праця спрямовувалася спочатку Російським географічним товариством, а потім Това¬риством любителів природознавства, ан¬тропології та етнографії при Москов¬ському університеті за допомогою спеці¬альних анкет. Ці матеріали, на жаль, були лише частково надруковані в різних періодичних виданнях. Значно більше їх зберігається в архіві названого Товари¬ства. Цінність даних матеріалів у тому, що вони висвітлюють традиційне вбрання не статично, а в розвитку. Так, у них фік¬сується, що саме носять інформатори в момент опитування і що носили колись, чим відрізняється одяг однієї соціальної групи від іншої, як впливає мода на одяг городян тощо.

У працях дослідників другої полови¬ни нашого століття — Г. Маслової, Г.Стельмаха, Я. Прилипка, К. Матейко та багатьох інших — у науковий обіг вводиться новий фактичний матеріал та на основі порівняльно-етнографічного аналізу робляться узагальнення щодо розвитку українського традиційного вбрання. Разом із тим етнографічна література не завжди здатна вичерпно розкрити всі особливості традиційного костюма, які необхідні спеціалістам, котрі створюють сучасний одяг. У ній, як правило, відсутні детальні описи з наочними ілюстраціями, наприклад, особливостей традиційних тканин і спо¬собів творення з них об'ємно-просторо¬вих форм, знаходження пропорційного співвідношення окремих частин костю¬ма, орнаментально-колористичних вирі¬шень, специфіки художньо-технологіч¬ного опорядження і т. д.

Тому-то значну цінність являють собою праці мистецтвознавчого профілю, в яких розглядаються такі галузі народ¬ної художньої творчості, як ткацтво, ви¬бійка, вишивка тощо, простежуються способи і техніка їх виконання, локальні риси орнаментальних мотивів, колори¬стичних вирішень. Однак у цих дослі¬дженнях, на жаль, майже не розгляда¬ються комплексно різні художні засоби та композиційні прийоми, якими кори¬стувалися народні майстри при створенні своїх мистецьки довершених виробів.

І нарешті, використанню в сучасному моделюванні кращих народних традицій присвячено низку статей етнографів, мистецтвознавців та працівників легкої промисловості, які часом намагаються об'єднати свої зусилля. В них автори ретельно розглядають створені тими чи іншими художниками моделі, але ж саме традиційне вбрання з огляду на можли¬вість використання його високохудожніх прийомів іноді залишається поза увагою.

Важливим джерелом вивчення історії українського костюма є образотворчі матеріали. Крім фресок соборів, іконо¬пису, книжкової мініатюри, значна ін¬формація міститься в портретному живо¬писі XVII—XIX ст., у творах побутового жанру XVIII ст. та в полотнах художників «передвижників» XIX ст.Багато представників творчої інтелі¬генції XVIII—XIX ст. часто поєднували в собі і художників, і етнографів. Серед «передвижників», які глибоко вивчали побут українського народу, були такі визначні постаті, як В.Тропінін, Т.Шев¬ченко, Л.Жемчужников, І.Їжакевич, П. Мартинович, М.Мурашко, О.Му¬рашко, О.Сластіон, Ю.Павлович та ін. А такі вчені, як Ф.Вовк, О.Рігельман, О.Шафонський, працювали у безпосе¬редньому контакті з художниками, що значно підсилило наукову цінність їхніх праць.

Цілу портретну галерею українських селян-кріпаків створив у першій чверті XIX ст. художник В. Тропінін. Серію реалістичних образів і сцен із життя та побуту українців залишив по собі гені¬альний український поет і художник Т. Шевченко. Його традиції продовжили такі відомі митці, як Л. Жемчужников, І. Соколов, К. Трутовський. Жанрові епізоди українського побуту червоною ниткою проходять у другій половині XIX — на початку XX ст. крізь творчість художників П. Мартиновича, С. Василь¬ківського, М. Самокиша, В. Маковського, О. Сластіона, М. Пимоненка, М. та О. Мурашків. Традиції класичної спад¬щини розвиваються у творах художників XX ст.— К. Трохименка, М. Дерегуса, Т. Яблонської, які зафіксували і зміни, що відбуваються в одязі.

Значний внесок у справу зробили й ті науковці, котрі не тільки описували, а й власноруч змальовували типи укра¬їнців у їхньому вбранні. Так, Д. Деляфліз дає надзвичайно велику кількість зама¬льовок традиційного костюма мешканців різних сіл Київського, Радомишльського та Васильківського повітів Київського округу. Ці своєрідні за виконанням твори значно розширюють уявлення про одяг населення Центральної України кінця XVIII — початку XIX ст., демонструють різноманітність видів убрання, їхню локальну специфіку, багатство колориту й орнаментики.