Костюм — частка народної душі

Література та джерела з проблеми. Джерелознавчу базу дослідження най¬більш ранніх періодів історії українсь¬кого костюма становлять іконографічні, літописні, археологічні, архівні матеріа¬ли, які у значній кількості знаходяться на території України. Величезну спад¬щину з питань історії української традиційної культури (в тому числі одягу) залишили наші попередники — історики, етнографи, археологи, антро¬пологи, художники, фольклористи, пи¬сьменники. Багато з цих праць міститься у раритетних виданнях чи в архівних фондах у вигляді рукописів або живо¬писних та графічних робіт і досі недо¬ступні широкому загалові. Чималий ре¬човий матеріал зберігається в музейних колекціях та фотоархівах. Нарешті, й до сьогодні ці відомості поповнюються за рахунок постійних етнографічних експе¬дицій по збиранню польового матеріалу в різних кутках України.

Початок ґрунтовного наукового до¬слідження українського традиційного костюма збігається з розвитком капі¬талізму та пов'язаним із цим зниканням архаїчних рис в усіх галузях традицій¬ної культури. До середини ХІХ ст. увага дослідників значною мірою була зосе¬реджена на духовній культурі українців, на описі їхніх звичаїв та обрядів, віру¬вань, уснопоетичної творчості тощо, і тільки в другій половині століття помітно

зростає інтерес до матеріальної культури народу, в тому числі до одягу.

Але можна згадати низку творів загально-історичного та загально-етнографічного характеру, надрукованих у більш ранній період, в яких хоча б побіжно описувався і народний одяг. До них передусім належать пам'ятки давньо¬руської писемності та подорожні записи іноземців, серед яких особливе місце по¬сідають свідчення мусульманських авто¬рів, а пізніше — нотатки сирійця Павла Алеппського та описи й малюнки фран¬цуза Г.Левассер де Боплана. Останні описують одяг козаків, шляхти, черниць, особливості весільного вбрання тощо. Ці праці постійно доповнювалися археоло¬гічними, іконографічними та іншими матеріалами і неодноразово використо¬вувались у наукових дослідженнях.

Цінними джерелами кінця XVIII — початку ХІХ ст. є історичні, статистичні та етнографічні праці О. Рігельмана, О. Шафонського, І. Георгі, у яких не лише описано, а й замальовано народний одяг різних соціальних верств: селян, міщан, козаків, представників україн¬ського панства. Однак ці описи ще дуже загальні й недостатньо документовані, щоб за ними можна було встановити, до якого типу належить той чи інший вид одягу. Ще менше ці матеріали дають підстави говорити про локальне розмаїт¬тя народного вбрання навіть тих терито¬рій, де вони зафіксовані (Київщина, Чернігівщина тощо).

Український традиційний костюм першої половини ХІХ ст. (в основному в масштабі Київської губернії) знайшов своє відбиття в етнографічних малюн¬ках та описах старшого лікаря при палаті державного майна Київської губернії Д. Деляфліза. Вони дають уявлення про велику різноманітність видів і форм одягу цілої низки сіл різних повітів губернії, про співвідношення елементів одягу, що входять до комплексів, їхній колорит. Праці Деляфліза — надзвичайне явище в етнографічній науці середини XIX ст., яке не втратило свого значення і сьогод¬ні. Щоправда, своєрідна техніка вико¬нання малюнків, недостатність їх науко¬вої документації, на жаль, не дають змо¬ги з усією повнотою відтворити за ними особливості крою одягу, характеру орна¬ментації та інші специфічні ознаки тра¬диційного вбрання.

Велику роль у розвитку етнографіч¬них знань в Україні відіграло організо¬ване 1845 р. Російське географічне това¬риство (РГТ). Саме в цей час відбуваєть¬ся перехід до організованого систематич¬ного збирання етнографічних матеріалів. Успішна діяльність в РГТ цілої плеяди прогресивних українських учених при¬вела до створення при Київському уні¬верситеті 1851 р. Комісії для опису гу¬берній Київського учбового округу, яка й очолила всю етнографічну роботу в Україні.Слід зазначити, що в середині XIX ст. формується розуміння необхідності до¬кладного, суворо документованого і ло¬кально обмеженого опису традиційного народного одягу. Дедалі частіше друком з'являються етнографічні описи окремих повітів та сіл, в яких досить прискіпливо відтворюються як місцевий одяг у ціло¬му, так і окремі його складові. Назвемо, зокрема, такі важливі матеріали, як опи¬си окремих сіл І. Морачевича і О. Шишацького-Ілліча, опис Васильківського повіту Е. Руликовського та багато без¬іменних матеріалів, поданих на сторін¬ках «Губернських відомостей» та інших періодичних видань.

Етнографічний матеріал з україн¬ського народного одягу бачимо у цілій низці наукових праць середини XIX — початку XX ст. По Західній Україні публікує свою монографію Я. Головацький, по Центральній (головним чином по Правобережжю) том за томом випускає свою всеохоплюючу працю про культуру та побут українців П. Чубинський.

Ці праці відкрили новий етап систе¬матичного етнографічного дослідження традиційного одягу українців в усіх його локальних різновидах. П. Чубинський, Б. Познанський, В. Богданов розгля¬дали народний одяг як важливе історич¬не джерело, що відбиває етнічну історію народу, його етнокультурні зв'язки. Вони звернули увагу на те, що одяг слід ви¬вчати не лише з погляду клімато-географічної обумовленості його форм, а й як явище, розвиток якого є наслідком пев¬них соціальних відносин, особливостей економічного та політичного становища людей.